Сторінка
1

Управління фінансами неприбуткових організацій

При реалізації проголошеної стратегії побудови економіки ринкового типу в Україні виникло ряд проблем, пов’язаних зі стабілізацією фінансової системи. Особливе місце у цій групі проблем займає питання фінансового забезпечення соціальної сфери. Дві основні форми соціального захисту, як-то державна (безоплатна) допомога та соціальне страху­вання (оплатна форма соціального захисту), доповнює ще й третя, яка останнім часом швидкими темпами займає вільні ніші на ринку соціальних послуг, – недержавна (безо­платна) допомога. Її носіями виступають неприбуткові організації, здатні в умовах недо­статньо ефективного задоволення державою та комерційними установами індиві­дуаль­них та суспільних потреб взяти на себе ці функції.

Посилення демократичних засад суспільства, закріплення умов вільної конкуренції на ринках збуту, поглиблення диференціації між регіонами щодо фінансових ресурсів, еволюція функцій сучасної держави у напрямі зменшення централізованого забезпечення створили сталі передумови фінансової децентралізації на всіх рівнях. Фінансова децент­ралізація пов’язана з розмежуванням функцій і компетенцій щодо надання суспільних послуг, ефективним розподілом фінансових ресурсів між суб’єктами економічних відно­син для забезпечення цих послуг. Саме тому актуалізується потреба у виробленні ефектив­ної системи управління ресурсами неприбуткових організацій, які в умовах явної недофі­нансованості соціальної інфраструктури створюють додаткові можливості для залучення позабюджетних коштів. Аргументуючи твердження щодо неефективності бюджетного механізму розподілу коштів, директор Представництва Міжнародного центру некомер­ційного права А. Ткачук наводить той факт, що дефіцит видатків держави на соціальні цілі у 2000 році становив 430 млн грн. Того ж року фінансування малозахищених катего­рій громадян і громадських організацій було на рівні 45 % від запланованого [1, С. 33]. Сьогодні ситуація майже не змінилася.

Проблема джерел фінансування неприбуткових організацій в Україні та управління цими ресурсами розробляється вітчизняними та зарубіжними вченими вже тривалий час та набула чималого досвіду. Серед українських дослідників, які займалися вивченням питання фінансування неприбуткових організацій, необхідно виділити спеціальні праці таких вчених, як О.Винникова, А. Ткачук, О. Сидоренко, О. Грущенко, О. Пархомчук, М.Шевченко, В. Головенько, Ю. Галустян. Ґрунтовний аналіз фінансування третього сектора України проводиться в межах таких наукових і дослідних центрів, як Міжнарод­ний фонд „Відродження”, Інститут конкурентного суспільства, Міжнародний центр некомерційного права, СГК „Генеза”, Творчий центр Каунтерпарт, комітети Верховної Ради України, Ресурсний центр „Гурт”, Фундація Регіональних Ініціатив, Асоціація „Ковчег”, Інформаційний Центр ”Єднання”, Молодіжний центр ”Форум” тощо. Проте проблема пошуку альтернативних відносно стабільних джерел фінансування статутної діяльності некомерційних установ та організацій, ефективного управління цими ресурса­ми з огляду на зростання питомої ваги неприбуткових організацій на ринку соціальних послуг потребує додаткових розробок.

Об’єктивна необхідність удосконалення механізму управління фінансовими ресурсами неприбуткових організацій з метою нарощування їх інвестиційної привабливості, розши­рення та закріплення фінансової бази некомерційного сектора, стабілізації його стано­вища на внутрішньому та світовому ринках, побудови ефективної взаємодії неприбутко­вого сектора з державою та комерційними структурами зумовила проведення даного дослідження.

Завдання дослідження полягає в огляді впливу законодавчих змін на формування фінан­сових можливостей НПО (неприбуткових організацій), систематизації іноземного до­свіду функціонування фінансів некомерційних структур, виробленні практичних реко­мен­дацій для українських неприбуткових організацій щодо організації їх фанд­рейзингу.

Загальний огляд фінансової бази неприбуткових організацій вимагає звернення до визначення статусу неприбуткових організацій. Стаття 131 Господарського кодексу Украї­ни виділяє благодійні організації, під якими визнаються недержавні організації, які здій­снюють благодійну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб, не одержуючи прибутків від цієї діяльності [2, С. 46]. Визначення неприбуткової організації як економічної категорії характеризується особливим режимом економічної активності та оподаткування.

Потенціал неприбуткового сектора невпинно зростає. Так, станом на 01.01.2002 кіль­кість неприбуткових установ та організацій за зведеними даними Реєстру неприбут­кових організацій України складала 121 487 одиниць або 15,9 % від загальної кількості зареєст­рованих юридичних осіб [3, С 1], на 01.01.2003 відповідно – 124 319 одиниці або 16,2 %.

Необхідно зауважити, що поширені сумніви щодо поступової демократизації суспіль­ства у сфері діяльності неприбуткового сектора є безпідставними, адже законодав­ство поступово змінюється на користь НПО. Чимало організацій просто не знають, як вико­рис­тати такі законодавчі зміни або вбачають у них дискримінаційний чи занадто складний зміст. Таке відношення з боку лідерів неприбуткових організацій можна пояс­нити їх низь­кою кваліфікацією в економічних питаннях, що, до речі, є однією з бентежних вад некомерційного сектора.

Серед позитивних змін, які відкривають нові можливості для фінансування таких орга­нізацій, слід назвати наступні. Найвагомішим стало прийняття нового Цивільного кодексу, який значно деталізує права та обов’язки НПО та їх учасників. Зокрема, порядок фінансування неприбуткових організацій безпосередньо пов’язаний зі змістом статті 273 Кодексу, яка дозволяє обмеження особистих немайнових прав, установлених Конститу­цією лише в передбачених нею випадках. У ст. 314 чітко виділено випадки обмеження права громадян на свободу об’єднання в громадські організації, гарантовані ст. 36 Кон­ституції. Нарешті, за оцінкою О. Винникова, є прецеденти вдалого застосування в Украї­ні міжнародних договорів з вищою юридичною силою, як-то Копенгагенського акта ОБСЄ 1990 р., ст. 9–10 якого вміщують прямі гарантії держав-учасниць для об’єднань [4, С. 1].

У новому Цивільному кодексі закріплено три організаційні форми, що можуть бути застосовані до неприбуткових організацій: непідприємницькі товариства та установи як юридичні особи (ст. 81–112) і прості товариства без створення юридичних осіб (ст. 1132–1143). Здобуття гарантій діяльності незареєстрованих об’єднань для виконання разових робіт або робіт у периферійних місцевостях сприятиме спрощенню системи реєстрації, а отже, й залученню додаткового фінансування таких проектів.

З грудня 2003 р. в Україні діє Міжнародна конвенція 1961 р. про визнання міжнарод­них документів, виданих в інших державах. Спрощення системи легалізації установчих документів і договорів НПО дозволить скоротити витрати на створення та діяльність міжнародних організацій, що сприятиме приверненню іноземних інвестицій в Україну. Докорінні зміни у системі реєстрації неприбуткових об’єднань закладено й у статтях Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприєм­ців” від 15.05.2003 № 755, який набув чинності з 01.07.2004. Серед таких змін доцільно назвати скорочення строку реєстрації НПО до п’яти робочих днів, скасування обмежень щодо територіального статусу та кількості засновників, запровадження процедури користування єдиним державним реєстром тощо.