Сторінка
3

Дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах

Недооцінювання вказаної вимоги призводить до того, що учні, не зрозумівши мети роботи, роблять не те, що потрібно, або вимушені в процесі її виконання багато разів звертатися за роз’ясненням до вчителя. Все це приводить до нераціональної витрати часу і зниження рівня самостійності учнів у роботі.

2. Самостійна робота повинна бути дійсно самостійною і спонукати учня при її виконанні працювати напружено. Проте тут не можна допускати крайнощів: зміст і об’єм самостійної роботи, пропонованої на кожному етапі навчання, повинні бути посильними для учнів, а самі учні – підготовлені до виконання самостійної роботи теоретично і практично.

3. На перших порах в учнів потрібно сформувати найпростіші навички самостійної роботи. У цьому випадку самостійній роботі учнів повинен передувати наочний показ прийомів роботи вчителем, супроводжуваний чіткими поясненнями, записами на дошці.

Самостійна робота, виконана учнями після показу прийомів роботи вчителем, носить характер наслідування. Вона не розвиває самостійності в справжньому значенні слова, але має важливе значення для формування складніших навичок і умінь, більш високої форми самостійності, при якій учні виявляються здатними розробляти і застосовувати свої методи розв’язання завдань навчального характеру.

4. Для самостійної роботи потрібно пропонувати такі завдання, виконання яких не допускає дії за готовими шаблонами, а вимагає вживання знань у новій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприяє формуванню ініціативи і пізнавальних здібностей учнів.

5. В організації самостійної роботи необхідно враховувати, що для оволодіння знаннями, уміннями і навичками різним учням потрібен різний час. Здійснювати це можна шляхом диференційованого підходу до учнів.

Спостерігаючи за ходом роботи класу в цілому і за окремими учнями, вчитель повинен вчасно направляти тих, що успішно справилися із завданнями на виконання складніших. Деяким учням кількість тренувальних вправ можна звести до мінімуму. Іншим дати значно більше таких вправ у різних варіаціях, щоб вони засвоїли нове правило і навчилися самостійно застосовувати його для виконання навчальних завдань. Переведення такої групи учнів на виконання складніших завдань повинно бути своєчасним. Тут шкідлива як зайва квапливість, так і надмірно тривале “топтання на місці”, яке не просуває учнів вперед у пізнанні нового, в оволодінні уміннями і навиками.

6. Завдання, пропоновані для самостійної роботи, повинні викликати інтерес учнів. Він досягається новизною завдань, що висуваються, незвичністю їх змісту, розкриттям перед учнями практичного значення пропонованого завдання або методу, яким потрібно оволодіти. Учні завжди виявляють велику цікавість до самостійних робіт, у процесі виконання яких вони досліджують предмети і явищ.

7. Самостійні роботи учнів необхідно планомірно і систематично включати в навчальний процес. Тільки при цій умові у них вироблятимуться стійкі уміння і навички.

Результати роботи в цій справі виявляються більш відчутними, коли прищепленням навичок самостійної роботи у школярів займається весь колектив вчителів, на заняттях з усіх предметів, у тому числі на заняттях в навчальних майстернях.

8. При організації самостійної роботи необхідно здійснювати розумне поєднання викладу матеріалу вчителем із самостійною роботою учнів щодо оволодінню знаннями, вміннями і навичками. У цій справі не можна допускати крайнощів: зайве захоплення самостійною роботою може уповільнити темпи вивчення програмного матеріалу.

9. При виконанні учнями самостійних робіт будь-кого виду керівна роль повинна належати вчителю. Вчитель продумує систему самостійних робіт, їх планомірне включення в навчальний процес. Він визначає мету, зміст і об’єм кожної самостійної роботи, її місце на уроці, методи навчання різним видам самостійної роботи. Він навчає учнів методам самоконтролю і здійснює контроль за його якістю, вивчає індивідуальні особливості учнів і враховує їх при організації самостійної роботи.

Значення самостійної роботи в навчальному процесі важко переоцінити. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як якості особи, сприяє реалізації принципу індивідуального підходу, дозволяє диференціювати навчальні завдання і тим самим сприяти досягненню дійсно свідомого і міцного оволодіння знаннями.

Види і структура організації самостійної роботи на уроці в початкових класах

Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета. Назвемо найхарактерніші види самостійних завдань.

М.Г. Казанський та Т.С. Назарова класифікують самостійні роботи наступним чином:

1. За дидактичною метою – спрямовані на:

– підготовку учнів до сприймання нового матеріалу;

– засвоєння нових знань;

– закріплення, розширення і удосконалення засвоєних знань;

– вироблення, закріплення і удосконалення умінь і навичок.

При використанні самостійної роботи з метою одержання нових знань вчитель детально продумує план цієї роботи, тобто формулює її мету та шляхи досягнення. Відповідно до цього план самостійної роботи містить два основних розділи: що учень повинен зробити для виконання нового завдання і що потрібно для цього знати.

Проте в такій самостійній роботі всі її структурні елементи задані вчителем в готовому вигляді. Тому рівень самостійності учнів в такій роботі недостатньо високий. Її можна і потрібно розглядати як певний ступінь в озброєнні учнів умінням самостійно здобувати нові знання.

До самостійної роботи, що вимагає виконання нового завдання, учнів необхідно готувати. Слід учити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці або на картці, розібратися в послідовності майбутньої роботи, виконати її і в результаті зробити потрібний висновок. У міру того як учні оволодівають необхідними уміннями, їм слід надавати більше самостійності в знаходженні способів виконання завдання, у плануванні роботи і т.п.

Особливо велике місце в початкових класах займають самостійні роботи, направлені на вироблення, закріплення і вдосконалення вмінь, навичок, раціональних навчальних дій в цілому. Наприклад, під час вивчення теми “Відмінювання іменників в однині” з української мови можна використовувати такі завдання для самостійної роботи:

1. Записати в одну колонку словосполучення з іменниками у називному відмінку, а в другу – у знахідному.

Вийшли на вулицю, широка вулиця; закувала зозуля, почули зозулю; виросла кукурудза, посадили кукурудзу; одержали квартиру, нова квартира; рогатий олень, плямистого оленя.

2. Записати речення, замінивши називний відмінок іменників потрібним за змістом відмінком.

Я подарував (товариш) цікаву книжку. У цій (місцевість) багато кам’яного вугілля. Ластівка низько літає перед (дощ). Мама подарувала (Ірина) нову стрічку. Україна славиться багатою (рослинність).

Однією з найважливіших умов успішного формування у молодших школярів умінь і навичок є усвідомлення школярами як самих дій, так і послідовності дій, які треба застосувати, щоб виконати запропоноване завдання, вирішити орфографічну, математичну, трудову або іншу задачу. Усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного виконання завдання, формуванню певного способу дії і тим самим чіткого, послідовного мислення сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, в яких подаються: вказівки-розпорядження про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання, або програма дій, яка визначає, які операції потрібно виконати учню і в якій послідовності, або розпорядження алгоритмічного типу.