Сторінка
8

Використання ігрової технології на уроках географії

На попередньому уроці ми ознайомилися з рельєфом України. На цьому - поглибимо набуті знання, провівши гру „Географічний марафон”.

IV. Географічний марафон.

1. Організаційний етап

На кожен ряд парт у класі учителем призначається бригадир - учень з найкращою успішністю з географії. На всіх партах мають бути атласи України, а в бригадира на першій парті ще й інструктивна картка з переліком географічної номенклатури рельєфу України (див. картку). Бригадири, в свою чергу, вибирають по два асистенти, один з них повинен мати секундомір, інший - папір і ручку.

2. Проведення гри

І тур

З кожного ряду до перших парт одночасно підходить по одному учневі. За сигналом бригадира вони показують на карті географічні об'єкти: низовини, височини, гори, хребти, вершини, значені в інструктивній картці. Асистенти записують прізвище та ім'я учня, а також час, за який він справився із завданням. Якщо ж учень не відшукає об'єкт на карті протягом хвилини, його відправляють у „хвіст черги”, щоб підучився. Це фіксується асистентом на аркуші паперу. Учень, який справився із завданням, переходить у розряд „консультантів” для учнів-„невдах”. Він допомагає їм ще раз повторити географічну номенклатуру. Ряд, що найшвидше пройде „марафонську дистанцію”, вважається командою-переможницею. Учень, що відмінно виконав завдання за найкоротший проміжок часу, - переможець І туру.

II тур

Конкурс бригадирів та асистентів.

Тепер бригадиром стає переможець І туру, а асистентами - учні, що зайняли 2 і 3 місця. Учасники туру показують об'єкти на настінній карті. Визначається переможець II туру. Тоді до карти підходять переможці І та II турів і змагаються між собою. Після порівняння результатів визначаються призові місця і вручаються символічні „призи”: за 1 місце - І2 балів, за 2 і З - 11 балів.

Оцінювання решти учнів - на розсуд учителя.

V. Домашнє завдання.

Повторити основні форми рельєфу України.

Інструктивна картка

Низовини: Поліська, Закарпатська, Причорноморська, Придніпровська, Полтавська рівнина, Північнокримська.

Височини: Подільська, Хотинська, Волинська, Волинське пасмо, Словечансько-Овруцький кряж, Придніпровська, Донецька, Приазовська, Середньоросійська.

Окремі вершини: г. Берда, г. Камула, Мізоцький кряж, Могила-Бельмак, Могила Мечетна, г. Говерла.

Гори: а) Карпати: Бескиди, Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати, Полонинсько-Чорногорський хребет, Рахівський масив і Чевчинські гори, Вулканічний хребет, Передкарпатська рівнина;

б) Кримські гори: Головний хребет, Південний берег Криму, г. Роман-Кош, Середнє пасмо, г. Ай-Петрі.

Розкажи мені – і я забуду.

Покажи мені – і я зрозумію.

Примусь мене зробити – і я навчуся!

Конфуцій

Учитель іде на роботу. Що чекає на нього там? Загальноосвітня школа, що збирає всіх наших маленьких співгромадян. Навчальний кабінет,оснащений необхідним устаткуванням, у кращому разі, відсотків на тридцять. Клас, в якому живуть до тридцяти індивідів. Кожен з них неповторний за соціальним походженням, середовищем мешкання, темпераментом, характером і, нарешті, своєю унікальною освітньою траєкторією. Що й казати, діти різні, в класі їх багато. Причому видатні здібності мають далеко не всі. Але навчити хочеться всіх!

«Національна доктрина розвитку освіти» ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення і самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обгрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, вона відповідає біля дошки.

Левову частку іншого часу учень, у кращому разі, слухає вчителя, а частіше - просто очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дисципліни тощо .

Як же знайти засіб, що залучає дитину до навчальної праці, що дозволяє їй відчути радість пізнання?

Матінка-природа проблему розвитку індивіда вирішила давно і красиво. Кошенята, що ганяють за кінчиком хвоста матері-кішки, й не підозрюють, що вони не просто пустують і граються, а розвивають навички полювання, необхідні їм для виживання. Точнісінько так і людська дитина, за допомогою молотка досліджуючи внутрішню будову подарованої вчора машинки, а потім намагаючись повернути їй попередній вигляд, зовсім не замислюється про аналіз і синтез, хоча саме їх побачить у діях дитини психолог. Ми просто граємо, і саме гра є могутнім інструментом задоволення третього, основного інстинкту - потреби пізнання світу.

Породжена дитинством людства, гра супроводжує всю його історію, по-своєму поєднуючи й дисциплінуючи людей, і тому зрозуміло, чому вона посідає таке почесне місце в народній педагогіці, входячи у психічний і фізичний світ дитини з перших днів її існування. „Духовне життя дитини, - писав В.Сухомлинський, - повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості, без цього вона - засушена квітка”. Звернімо увагу, що видатний педагог ставить гру в один ряд із будь-якою активною творчістю. На нічим незамінне й неминуще значення гри вказував інший великий дидакт Росії К.Ушинський. „Не думайте, - підкреслював він, - що все це мине безвісти з періодом гри, зникне разом з розбитими ляльками і розламаними барабанами: дуже ймовірно, що з цього зав'яжуться асоціації уявлень і низки цих асоціацій, що згодом зв'яжуться в одну велику мережу, яка визначить характер і напрям людини”.

Чому ж гра, такий важливий засіб пізнання світу, має залишатися за порогом школи?! Навпаки, найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина „втягується” у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення „я це можу” зміцнює впевненість у собі й породжує потребу „мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно”.