Сторінка
3
Роль учителя в цій грі неможливо переоцінити, особливо в перших „боях”. Треба встигати озвучувати оцінки запитань і відповідей, передавати право „пострілу” наступній команді, не забуваючи при цьому вчасно залучати в процес гри пасивних учнів, а крім цього, час від часу „мінувати” ігрове поле каверзними запитаннями. Після двох-трьох таких ігор, коли діти зрозуміють і приймуть правила гри, ці функції можна передавати асистентам. Використання даної ігрової форми дає змогу залучити до активної діяльності більшість учнів, підвищує їхню зацікавленість у підготовці до уроку, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату на уроках і формуванню позитивної установки до навчання.
Вивчення нового матеріалу
Як було зазначено, використання ігрових елементів у навчальному процесі на цій стадії ускладнюється недостатнім обсягом знань і вмінь учнів. Однак актуалізовані на попередній стадї уроку опорні знання можуть послужити фундаментом для побудови гри під час подальшого просування по темі. Дуже перспективним уявляється при цьому застосування проблемних методів викладу нового матеріалу, коли вчитель звертає увагу учнів на існування протиріч, формулює питання й пропонує учням, розбившись на групи, спробувати знайти відповіді. Ігрова оболонка в цьому разі може мати, наприклад, такий вигляд.
„Рятувальна експедиція”. Десь у горах зазнав аварії авіалайнер з коштовним вантажем на борту, і потрібно спорядити рятувальну експедицію. Клас розбивається на групи, кожна з яких отримує маршрутний лист із вказівкою орієнтовного напрямку пошуку (з формулюванням головних питань з досліджуваної теми) і стартового завдання (наприклад, нескладного завдання за пройденим матеріалом). Далі процес пошуку може бути організований у такий спосіб: група отримує від учителя уривок радіограми від потерпілих під час аварії й намагається його розшифрувати (уривок може містити, наприклад, опис і результати експерименту з досліджуваної проблеми, а група має їх інтерпретувати й використовувати, відповідаючи на запитання з нової теми).
Завдання для поетапного рішення проблемної ситуації складають заздалегідь, і вони мають різний ступінь складності. Отже, до мети можна просуватися, різними шляхами: або вибираючи багато простих завдань, або найкоротшим, але більш складним маршрутом. Розташування груп, а також темп їхнього просування до мети фіксують на карті-схемі на дошці. Періодично з'являються „привали”, під час яких групи здійснюють допомогу відстаючим. Група, яка першою досягла мети, отримує той самий „коштовний вантаж” у вигляді високих оцінок. Гра на цьому може не закінчуватися. Переможці розходяться по групах, що залишилися, й допомагають їм у боротьбі за друге місце тощо. На завершення уроку вчитель іще раз нагадує суть проблеми, і всі групи формулюють своє бачення її розв'язання. Зрозуміло, що ця гра потребує значної підготовки, але вся робота потім дає певні результати, якщо врахувати, що знання, здобуті своєю працею, людина засвоює набагато краще, та й радість „відкриття”, відчута при цьому, не забувається.
Закріплення отриманих знань, вироблення практичних умінь і навичок
Звичайно ж, такі уроки створюють дуже сприятливі умови для навчальних ігор. З іншого боку, проведення цих уроків в ігровій формі підвищує їхню ефективність дає змогу обробити великий обсяг матеріалу, не перевтомлюючи учнів. При цьому, як і на традиційних уроках, необхідно застосовувати різноманітні види діяльності, комбінувати індивідуальні, групові й колективні форми роботи тієї чи іншої гри. Усе розмаїття таких форм можна почерпнути в телевізійних іграх, наповнивши їх необхідним корисним змістом. Як приклад гри під час узагальнення матеріалу з теми і підготовки до тематичної атестації можуть бути наведені всім знайомі і всіма улюблені „хрестики-нулики”.
„Хрестики-нулики”. На дошці - традиційне для цієї гри поле 3x3см. Перемагає, як завжди, команда, яка першою закреслить рядок із трьох секторів. Ходи роблять по черзі. Причому, якщо команда, яка вибрала сектор, із завданням справляється, в ньому виставляють її знак (скажімо, хрестик), а якщо завдання не виконано, - сектор програний і в ньому з'являється знак суперників (нулик) без будь-яких зусиль з їхнього боку. Така форма була придумана в Клубі Знавців десяток років тому і, за всієї простоти, приховує в собі дуже великий потенціал, тому що дає змогу максимально урізноманітнити види діяльності учнів.
Сектори можуть бути такими: „задача” - розв'язати розрахункову задачу; „шпаргалка”-назвати чи дописати формулу; „?” - відповісти на запитання вчителя або суперника; „вірю-не вірю” - вибрати з декількох тверджень правильне; „поле чудес” - закінчити визначення явища чи поняття; „кімната сміху” - несерйозне завдання, але зі змістом; „практикум” - виконати практичне завдання; „бліц” - три нескладних завдання виконати за хвилину; „супербліц” - завдання виконує одна людина тощо. В процесі уроку проводять дві відбіркові і фінальну ігри, причому під час ігор кожній команді видають жетони для тих гравців, які були найбільш корисні для команди під час відповіді на дане запитання. Наприкінці уроку переможці отримують додаткові призові жетони, їх підраховують і перетворюють на оцінки, які виставляють у журнал за бажанням учнів.
Місце ігрових технологій в процесі викладання географії
Гру завжди пов'язували з певним предметом, і зокрема, з таким, який містить багато новизни. Одним з багатьох предметів у школі є географія. Але в педагогічній літературі з цього питання майже не згадується шкільний предмет географія. Так, Г.К.Селевко, розглядаючи класифікацію педагогічних ігор, відзначає, що педагогічні ігри в предметній галузі є математичні, хімічні, біологічні, фізичні, екологічні. І жодного слова про гаографічні ігри Але ж гра, як спосіб передачі досвіду, широке застосування знайшла і в роботі вчителів географії, а в сучасній школі, в якій навчальний процес спрямовується на активізацію та інтенсифікацію пізнавальної діяльності учнів, гра у вивченні географії використовується досить широко:
засвоєння географічних понять, теми й навіть розділів окремих курсів;
організація цікавих уроків географії у цілому та окремих його частин - вивчення нового матеріалу, закріплення, використання окремих вправ;
організація та проведення позакласної роботи (географічні вечори, диспути, круглі столи на відповідні теми та ін.).
Ігрові географічні технології впроваджуються у навчальний процес на уроці чи в позакласній роботі за допомогою різноманітних методів і прийомів (бесіда, проблемний виклад знань, зацікавленість, диво тощо) і виступають як засіб спонукання та стимулювання учнів до навчальної діяльності.
Одним із дійових засобів розвитку в дітей мислення вважається дидактична гра. Щоб розвивати розум, необхідно оволодіти певними розумовими операціями, логічними прийомами мислення. Цьому і сприяють ігри-головоломки, ребуси, кросворди, загадки тощо.
Інтерес до дидактичних ігор, що вимагають напруження мислення (думки), проявляється не завжди і не в усіх учнів відразу: є діти, які не захоплюються географією і, більше того, навіть не дуже люблять цей премет. Тому пропонувати географічні ігри навчального характеру (дидактичні ігри) слід поступово, не тиснути на дітей. Природа гри має такий характер, що за відсутності симпатії до неї , вона перестає бути грою. Гра може захопити, але примусити грати - не можна.