Сторінка
1

Система освіти у Великобританії

Ще в середині Х1Х століття держава мало брала участі в організації шкільної справи, як вже в 60-х роках все наполегливіше ставиться питання про загальне навчання. В 1870 році видається закон про елементарну освіту (акт Форетера), що започаткував державну шкільну систему, хоча й існувала вона паралельно із церковними школами та приватними навчальними закладами, а також з незалежними від держави “паблік скулз” (громадської школи). Церковним організаціям до речі, для утримання шкіл надавались державні дотації.

В 1880 році оголошувалось обов’язкове відвідування шкіл і пізніше (1893 р.) встановлюється граничний вік обов’язкового навчання (від 7 до 11 р.). На початку ХХ ст. тривалість навчання в початкових школах доходила до 6-7 років. Школа немала обов’язкового навчального плану, але для одержання субсидій від держави був встановлений мінімум: читання, письмо, граматика, арифметика, малювання, а для дівчаток, крім того, рукоділля.

Шкільні комітети мали право запроваджувати або не запроваджувати в своєму районі закону божого.

Безплатне початкове навчання було фактично здійснене в початковій школі в 1891 році. В 1900 році в Англії було організоване Відомство освіти, в функції, якого входив розподіл державних субсидій та інспектування субсидованих шкіл. В1902 році було видано новий закон (акт Бальфура), який впорядкував діяльність місцевих органів народної освіти і поклав на них організацію державних середніх шкіл. Після прийняття цього закону кількість середніх шкіл зросла. Однак середня освіта була недоступною для багатьох громадян, оскільки плата за навчання не відмінялася та й не було належної наступності між елементарними і середніми школами.

В акті Бальфура визначалася мета початкового навчання, як формування характеру і розвиток розумового потенціалу школярів, а також підготовка їх до життя, різних видів праці як інтелектуальної, так і фізичної. В акті йшлося й про необхідність давати учням законів природи, збуджувати в них інтерес до досягнення людства знайомити з літературою та історією своєї країни, прищеплювати навички мови, озброювати навички практичної роботи, вчити їх вдосконалювати своє тіло фізичними вправами,сприяти розвиткові обдарованих дітей.

В 1918 році було прийнято новий закон з народної освіти (акт Фішера), яким декларувались рівні для всіх освітні можливості і продовжувався термін навчання в елементарній школі до 14 років. Ця школа була розділена на два ступені: молодший – для дітей 5-11 років (з 5 до 7 років діти відвідували школи для малюків), і старший - для дітей 11 – 14 років.

Система освіти в Великобританії має давні традиції. Минуло немало часу від тоді, коли Оксфорд і Кембрідж стали асоціюватися з поняттям,що символізують якість освіти. Інфраструктура освіти Англії дала змогу країні зайняти одну з провідних позицій у світовому економічному розвитку. Країна однією з перших підготувала кадри висококваліфікованих робітників у галузі промисловості й досягла високого рівня грамотності населення. Завдяки високій індивідуалізації навчального процесу, властивій британській системі освіти випускники таких університетів характеризується незалежністю думки та суджень,повнотою знань обраного предмету.

Глобальні зміни ХХ ст. значною мірою вплинули на організацію англійської системи освіти та економічний розвиток країни. Оскільки дуже часто помилково зрозумілі традиції протиставляли новим ідеям. Британія втратила економічне лідерство і стала помітно відставати від нових стандартів освіти.

На думку Майкла Портерп протягом останніх десятиріч вища освіта стала доступною лише для невеликого, а головне для меншого відсотку студентів, ніж у багатьох інших передових країнах. Освіта для еліти має здебільшого гуманітарний суто науковий профіль і втрачає практичну спрямованість. Відсоток студентів, які вивчають практичні дисципліни нижчий в порівнянні з іншими країнами.

Найсерйознішою проблемою є рівень, якість освіти середнього учня. Система освіти відобразила та посилила в школі тенденцію до вилучення знань серед учнів.

Коли уряд очолила Маргарет Тетчер, система освіти все ще мала егалітарний характер. Респектабельні люди, як і раніше відправляли своїх дітей до Оксфорда, але недоліки загальної системи освіти негативно впливали на розвиток країни. Тому реформи проведені урядом Тетчер охопили і сферу освіти. Реформа 1988 року, а також закони про освіту 1992 – 1994 роки втілили в собі тенденцію нової політики в галузі освіти.

За допомогою реформи уряд намагався розв’язати проблеми вищої і середньої шкіл. Особлива увага приділялася розробці нових навчальних програм, підвищенню якості викладання, розширенню типів підготовки молоді, завдяки введенню професійних кваліфікацій та ускладнених додаткових іспитів, вивченню інформаційних технологій і основ бізнесу в технологічних коледжах. Середня школа дістала можливість самостійно розпоряджатися надходженнями з державних та місцевих бюджетів. Реальним став перехід до самоврядування.

Вища освіта почала розглядатися не лише, як привілей вищого класу, а й як внесок до національної економіки, завдяки наповненню її висококваліфікованими кадрами здатними задовільнити соціальні потреби держави.

Обдаровані діти з малозабезпечених родин дістали можливість продовжувати навчання завдяки грантам, які видають для цього місцеві органи влади, університети та фонди.

Дбаючи про те, щоб вища освіта стала доступнішою, держава стала приділяти більше уваги навчанню у вищих навчальних закладах людей зрілого віку, представників етнічних меншин та інших груп населення, які раніше не мали можливості здобути вищу освіту.

Прем’єр – міністр Великобританії Тоні Блер, очоливши уряд підкреслив, що “освіта є пріоритетом номер один, до уряду Вона – ключ до конкурентно-спроможливості; нашого бізнесу і вона дає можливості для всіх. Саме тому ми маємо намір підвищити якість освіти у Великобританії до рівня найкращого в світі. Насамперед він підписав указ про те,що вища освіті не буде безкоштовною. Тепер кожен студент зобов’язаний платити як мінімум тисячу фунтів стерлінгів на рік. Блер вважав, що це не тільки гроші, а й автоматичний стимул для підвищення вимог до викладачів, а також і до якості освіти.

Англійці добре усвідомили, що із впровадженням нових інформаційних технологій змінюються не лише умови праці. Нові передові технології ставлять нові завдання й перед освітою Г.Блер вважав, що нинішні діти не зможуть досягти успіху в завтрашньому світі, якщо їм дали підготовку вчорашнього дня.”

На думку революційними засобами під час навчання повинні стати інформації технології. Не можна відмовляти вчителям у нових засобах, які інші спеціалісти вважають звичайними. Тому уряд поставив завдання сполучити кожну школу в Англії з інформаційною супермагістраллю, забезпечивши безкоштовне підключення шкільних комп’ютерів та дешевих телефонних тарифів, це дає школам можливість спілкуватися між собою в комп’ютерній мережі, підключатися до всіх британських освітніх закладів – бібліотек, коледжів, університетів, музеїв та галерей.