Сторінка
3
Пізнавальний інтерес серед пізнавальних мотивів є керованим і найзначнішим. Він притаманний усім компонентам навчально-пізнавальної діяльності, перебіг якої охоплює чотири етапи: сприйняття і розуміння отримання інформації; осмислення та запам’ятовування; застосування; контроль і самоконтроль .
У процесі навчання учнів важливо не лише формувати інтерес, а й зберегти його на всіх етапах навчального пізнання, на рівнях, адекватних конкретним дидактичним цілям. Він виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Тому, якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає.
Загальний інтерес до школи у школярів послаблюється, коли вони зустрічаються з першими труднощами, бачать успіх товариша і свої невдачі. Тому кожен урок має бути по-своєму привабливим, емоційним.
Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття. Їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту.
Пізнавальний інтерес починається з елементарної цікавості. Потім він може перерости в звичку до систематичної праці. Але ця звичка може бути сформована при наявності системи впливу на учня всіма можливими засобами в середині школи, позашкільних закладів, сім’ї.
Процес розвитку пізнавального інтересу учня згідно дослідження Т.Шамової включає ряд етапів.
Перший етап – цікавість - природна реакція людини на все нове або неочікуване. Вона спрямовує увагу людини на розгляд навчального матеріалу, але не переноситься на інший навчальний матеріал. Цей рівень прояву пізнавального інтересу має нестійкий, ситуативний характер і визначається наступними ознаками: учнів притягає зовнішня сторона вивчення предмету, вони не прагнуть до самостійного нагромадження знань, мають низький рівень усвідомленості матеріалу; негативно ставляться до робіт творчого характеру, не цікавляться результатами своєї діяльності, в додатковій літературі бачать лише інтересні факти і яскраві ілюстрації.
Другий етап – зацікавленість, допитливість, характерними ознаками є: учні проявляють бажання краще розібратися в предметі, що вивчається, зрозуміти його сутність, призначення; вони активні на уроці, задають запитання, з задоволенням виконують додаткові завдання, читають додаткову літературу. Проте допитливість не поширюється на весь навчальний предмет. При вивченні іншої теми, інтерес до предмету може пропасти.
Третій етап - глибокий пізнавальний інтерес, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, методи пошуку і доказу нових знань, його захоплює сам процес добування нових знань, самостійне розв'язання проблем надає задоволення допитливість. Рівень глибокого пізнавального інтересу характеризується такими ознаками пізнавальної діяльності учня. Учень активно працює на уроці, самостійно готує повідомлення, пов’язує вивчення предмету зі своєю майбутньою професією, виконує додаткові завдання, прагне до самоосвіти тощо.
Розрізняють три основні рівні розвитку пізнавального інтересу:
1) безпосередній інтерес до нових фактів та явищ, пов'язаних з інформацією, яку учні дістають на уроці (елементарний рівень);
2) інтерес до пізнання істотних властивостей предметів і явищ;
3) інтерес до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення закономірностей та встановлення загальних принципів, що стосуються різного роду явищ.
Наявність в учнів постійного інтересу до навчання і створює умови, за яких їх внутрішні зусилля погоджуються з зовнішніми діями вчителя, що забезпечує оптимальний рівень активності в навчальній пізнавальній діяльності учнів.
Особливістю пізнавального інтересу є можливість збагачувати та активізувати процес не лише пізнавальної, але і будь – якої іншої діяльності людини. Його предметом є найважливіша якість людини: пізнати навколишній світ не лише з метою біологічної та соціальної орієнтації в дійсності, а й у відношенні людини до світу – в бажанні проникнути в його різноманітність, відобразити в пізнанні суттєві сторони, причинно – наслідкові зв’язки, закономірності. У той же час пізнавальний інтерес, що є включеним у пізнавальну діяльність тісно пов’язаний з формуванням різних особистісних відношень. Відомо, що приємніше вчити тих, хто хоче вчитися, хто відчуває задоволення від навчальної праці, хто проявляє інтерес до знань. І навпаки, важко вчити тих, хто не відчуває бажання пізнавати нове, хто дивиться на навчання, на школу як на важкий тягар і чинить опір старанням вчителя, вважає Л. Шушора.
Пізнавальний інтерес характеризується вибірковим характером, виступає одним із найбільш істотних стимулів оволодіння знаннями, розширення світогляду, служить умовою творчого ставлення до навчання.
Інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Зміст інтересу – об’єкт, на який він спрямований. Стійкі інтереси, закріплюючись, стають особливостями особистості, нестійкі – носять тимчасовий характер. Ступінь наполегливості людини в пізнанні, в подоланні труднощів свідчить про різну силу інтересу. Дієві інтереси, на відміну від пасивних, спонукають людину до систематичних і цілеспрямованих дій, активним пошукам джерел задоволення інтересу.
У психології розрізняють епізодичні та постійні інтереси. Перші виникають і зберігаються лише в процесі конкретної діяльності. Після її закінчення вони згасають. Постійні інтереси не залежать від конкретних умов. Вони характеризуються тим, що закликають до діяльності в сфері, що цікавить людину, навіть тоді, коли умови для цього не благополучні. Саме постійний інтерес грає нову роль в підтримці і розвитку пізнавальної активності.
У дослідженні Г.Щукіної, І. Дубровіної доведено, що інтерес до діяльності впливає не тільки на характер діяльності, але і на особистість людини.
Цінність пізнавального інтересу для розвитку особистості полягає в тому, що пізнавальна діяльність в даній предметній області, під впливом інтересу до неї, активізує психічні процеси особистості, надає їй глибоке інтелектуальне задоволення, яке сприяє емоційному підйому, призводить до того, що пізнавальний інтерес починає виступати як важливий мотив активності особистості, її пізнавальної діяльності.
Пізнавальний інтерес являє собою сплав важливих для розвитку особистості психічних процесів, основним елементом яких є вольове зусилля (Ушинський К.Д., Ананьєв Б.Г., Добринін М.Ф.).
Пізнавальні інтереси лежать в основі активності, самостійності школяра в навчанні. У дослідженні В. Лозової, О. Савченко зазначається, що при наявності інтересу знання засвоюються усвідомлено і міцно, за його відсутності – формально.
Процес формування пізнавальних інтересів тісно пов'язаний з розвитком навчальних умінь і навичок. Без оволодіння школярем такими уміннями його інтерес не проникає вглиб, він залишається поверховим. Наявність відпрацьованих пізнавальних умінь збагачує процес накопичення знань, які дають можливість учню самостійно виконати пізнавальну роботу, що підвищує його можливості пізнання, додає віри в свої сили, створює умови для самоствердження особистості й для розвитку пізнавального інтересу.