Сторінка
2

Розвиток пізнавального інтересу молодших школярів у процесі вивчення курсу "Я і Україна" в 3-4 класах

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі навчально-виховного комплексу № 35 м. Тернополя протягом 2007-2008 н. р. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 60 учнів третіх класів, 8 вчителів початкової школи.

Сутність, види, рівні пізнавального інтересу

Вивчення педагогічних джерел показало, що пізнавальний інтерес розглядають у взаємозв’язку із пізнавальною активністю, пізнавальною самостійністю, пізнавальною діяльністю учнів.

Діяльність – це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Навчання є один з видів пізнавальної діяльності. А отже, передбачає відображення у свідомості дитини явищ реальної дійсності, розширення і поповнення знань та уявлень про явища й закони природи.

Дидактична сутність навчання полягає в тому, що воно відбувається у постійній взаємодії двох діяльностей: викладання і учіння. Учитель передає, навчає, допомагає комусь опанувати певний зміст, способи діяльності тощо. Учень, засвоюючи, навчається - в нього відбувається процес учіння.

Наявність двох процесів у навчанні — викладання і учіння — не означає, що вони рівнозначні за своєю роллю. Вчитель виступає організатором навчальної діяльності. Він спрямовує діяльність учнів так, щоб останні були активними учасниками, а не пасивними спостерігачами чи виконавцями, вступали у різні форми взаємодії з педагогом та іншими суб'єктами учіння.

Характеризуючи природу учіння С.Л. Рубінштейн писав: «Включаючи учіння як сторону в навчанні, ми розглядаємо процес навчання як єдиний процес, що включає і вчителя, і учня, об’єднаних певними взаємовідносинами, замість того , щоб розривати і протиставляти учіння і навчання як це неодноразово робилося».

У процесі навчання у школярів виникають певні потреби, мотиви, взаємовідносини, оцінки, які, в свою чергу, визначають їхнє ставлення до навчання.

Будь – яка діяльність людини протікає більш ефективно і дає більш якісні результати, якщо у неї є сильні, яскраві мотиви, які викликають бажання діяти з повною віддачею сил, долати труднощі, настирливо просуватися до накресленої мети. Все це має пряме відношення до навчальної діяльності, яка протікає більш успішно, якщо в учнів сформовані позитивне ставлення до учіння, пізнавальний інтерес до знань, якщо в них виховане почуття обв’язку, відповідальності, інші мотиви учіння, що спонукають навчально – пізнавальну діяльність, водночас і активність учнів.

Мотиви – це внутрішні сили, які спонукають людину до певної діяльності. Серед різних груп мотивів пізнавальні мотиви - це найбільш характерна група, оскільки вона виражає пряме відношення до пізнання – предмету учіння. В основі пізнавального мотиву лежить пізнавальна потреба. Саме її потрібно формувати, оскільки потреба є первинною всіх форм поведінки і діяльності людини. Пізнавальна потреба забезпечує прагнення до діяльності і є механізмом пізнавальної активності.

Проблема пізнавальної потреби розглянута в дослідженнях психологів Б. Ананьєва, Л. Божович, П. Гальперіна, А. Леонтьєва та інших. П.Гальперін розглядає потребу як потяг до мети. «Потреба, пише він, саме в якості психологічного утворення стає витоком і основою цілеспрямованості». Таким чином, психологічною основою формування потреби, в основному пізнавальної, є визнання протиріччя, наприклад, між новим фактом і наявним запасом знань. Зміст пізнавальної потреби полягає у прагненні учнів до знань.

В. Ільїн розглядає процес виховання пізнавальної потреби як системне структурне явище. У міру розвитку пізнавальної потреби, вважає дослідник, змінюється характер розумової діяльності учня і мотивація учіння в цілому, але щоб цього досягнути, необхідно враховувати всі зміни в розвитку учня.

Потреба тісно пов’язана з наявністю в учнів стійких пізнавальних інтересів, які забезпечують систематичну ефективну діяльність учнів при оволодінні знаннями і способами діяльності.

Вивчення психолого-педагогічних джерел показало, що пізнавальний інтерес розглядають як основний мотив навчальної діяльності, як індивідуальну цінність кожного учня, пов’язану з його особистісним смислом. Школяру цікаво «пізнавати нове», «бачити свій рух в пізнанні», «проникати в науку».

У педагогічні енциклопедії інтерес трактується як прагнення до пізнання об’єкта або явища, до оволодіння тим, чи іншим видом діяльності. Пізнавальний інтерес – це виразна інтелектуальна спрямованість особистості на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій." .це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності«.

І. Божович вважає, що пізнавальний інтерес заставляє людину активно прагнути до пізнання, активно шукати способи і засоби задоволення потреби до знань. Г. Щукіна вказує на те, що інтерес виступає як «потужний збудник активності особистості, під впливом якого психічні процеси проходять особливо інтенсивно, а діяльність стає інтелектуальною і продуктивною». Головна функція пізнавального інтересу полягає в тому, щоб зблизити учня з учінням, заохотити так, щоб учіння для нього стало бажаним, потребою, без задоволення якої нереальне його формування.

Інтерес розглядається як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Маючи складну психологічну структуру, інтерес не зводиться до окремого конкретного психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особи та засобами їх задоволення.

За своєю природою інтерес не є вродженою властивістю особистості, він виникає не сам по собі, а обумовлений впливом на людину навколишньої дійсності, тобто носить соціальний характер. Різноманітність предметного світу, в якому живе людина, викликає у неї різні інтереси, розвиток і формування яких відбувається в процесі різних видів діяльності: ігрової, навчальної, трудової, громадської.

Характерними особливостями інтересу є: його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання.

Інтерес формується і розвивається в процесі ігрової, навчальної і трудової діяльності людини і залежить від умов її життя, навчання і виховання. Поверхневі, нестійкі інтереси, які викликаються зовнішньою привабливістю об’єктів поступово замінюються більш глибоким і стійким інтересам.

З вступом до школи інтереси дитини переключаються поступово з ігрової діяльності на учіння. Спочатку інтерес виникає до всіх видів навчальної діяльності, згодом він починає диференціюватися. У молодшому шкільному віці інтерес до процесу діяльності змінюється інтересом до її змісту, інтерес до фактів – інтересом до елементарних узагальнень, з’ясувань причин, закономірностей ( від опису до пояснення). Підвищується інтерес до творчої сторони роботи.

Формування пізнавального інтересу на різних етапах вікового розвитку має свої особливості. Так, у молодшому шкільному віці він характеризується досить виявленим емоційним відношенням, обумовлений зовнішніми факторами, не завжди локалізований, що залежить від навчального досвіду учнів, розвитку процесів мислення.