Сторінка
3
Якщо учень неправильно відтворює звук, спочатку вимовлений вчителем, то тут варто було б використати особливий прийом, який змусив би учня відмовитися від попереднього свого досвіду і точно сприйняти те нове, що йому показують. Важність застосування наочного методу в даному випадку помагає в тому, щоб виокремити потрібне явище, виявити його у всій індивідуальності і змусити учня сприйняти його як дещо насправді нове.
У зв’язку з цим, приділяється особлива увага так званій “гімнастиці органів мовлення”. Спеціальні вправи для губ і язика мають цінне пропедевтичне значення, оскільки вони не лише виробляють в учнів вміння контролювати рухи активних органів мовлення, але й готують їх до самостійного контролювання артикуляційної роботи за рахунок органів зору і дотику. Ця підготовка в подальшій роботі забезпечує швидке і безпомилкове виконання вимог вчителя при постановці вимови.
Все вищезгадане говорять про те, що іноземна фонема для учня є складним фізіологічним комплексом для сприймання і відтворення, і часті помилки з’являються саме внаслідок непідготовленості органів мовлення до артикуляції нерідних фонем. Тому в основу методу оволодіння іноземними фонемами і в основу методичних прийомів попередження і виправлення помилок у вимові, особливо на початковому ступені оволодіння усним мовленням, необхідно покласти подальше свідоме засвоєння елементів артикуляції, що забезпечується попередньою підготовкою органів мовлення для відтворення складного фізіологічного комплексу артикуляції фонеми.
Відомо, що головною причиною помилок школярів є фізіологічна різниця між артикуляційною базою української мови і англійської. Оскільки справа в фізіології, то даремно вимагати від учня, щоб він вимовляв той чи інший звук не так, як він це робить в рідній мові. Для того, щоб забезпечити особливості англійської фонетичної системи, необхідна перебудова артикуляційної бази рідної мови для відтворення англійських фонем.
Перебудова артикуляційної бази – це основа всього процесу навчання іноземної мови, оскільки в кінцевому результаті оволодіння фонемною системою іноземної мови – це утворення у мовця чи читця нової артикуляційної бази.
Артикуляційна база, зазвичай, характеризується деякими особливостями: ступінь напруженості артикуляції, процес фонаційного дихання.
В умовах школи немає можливості домогтися повної перебудови артикуляційної бази учня. Є дві фізіологічні особливості, які визначають специфіку англійської артикуляції і які є необхідні учневі для значного полегшення оволодіння англійською вимовою – це, по – перше, оволодіння фонаційним диханням, що в англійській мові набагато сильніше, аніж в українській мові, і по – друге, оволодіння більш високим ступенем напруження органів мовлення при відтворенні англійських фонем в порівнянні з напруженістю, що характерна для української мови.
Фонаційне і звичайне дихання – це не одне і те ж. Коли ми використовуємо дихання для висловлення окремого звуку чи комбінації звуків голосно чи пошепки, до простого відчуття видихання приєднується відчуття особливого м’язового посилення в області грудної клітки і пресу живота спеціально для даного вимовляння. Отже, для попередження помилок необхідно підготувати в учнів фонаційне дихання, тобто дихання більш напружене, ніж українське.
Дуже важливим є порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови. Таке порівняння можна здійснювати і при імітативному засвоєнні, і тоді, коли дається пояснення артикуляції. Мета такого порівняння - допомогти учневі відчути і осмислити спільні і відмінні риси, характерні для артикуляції та звучання певних звуків, що запобігає змішуванню звуків англійської і української мов.
Наприклад, вчитель вимовляє в різній послідовності пари подібних звуків: [d] – [д], [t] – [т], [l] – [л] тощо. Коли учні чують український звук, вони підносять руки. В ускладненому варіанті цієї вправи вчитель вимовляє відомі учням англійські слова то правильно, то з фонетичним відхиленням: один із звуків заміняється подібним звуком української мови. Учні повинні виявити цю заміну. Характерною рисою цього варіанта є те, що протиставлення правильної і неправильної вимови звука відбувається у звукокомплексі, яким є слово. Або вчитель вимовляє кілька разів слово рідної мови, вставляючи в нього в деяких випадках, замість українського звука, подібний англійський. Учні сигналізують про ті випадки, коли відбувається заміна. При виконанні цієї вправи навіть ті учні, яким важко розрізняти подібні звуки, легко впізнають іншомовний звук в українському слові, оскільки тут цей звук звучить особливо контрастно.
Змішування подібних звуків відбувається не тільки внаслідок впливу фонетики рідної мови. Нерідко учні ототожнюють різні звуки англійської мови і не розрізняють у вимові: [θ] – [s], [ð] – [z], [n] – [ŋ], [æ] – [е], [i] – [і:] тощо.
Щоб уникнути можливих помилок, слід пояснити учням смислорозрізнювальне значення того чи іншого звука, а також провести ряд вправ на зіставлення і протиставлення звуків. До таких вправ належать: послідовне вимовляння окремих звуків, які протиставляються: [æ] – [е], [Ө] – [s] тощо; читання пар слів з цими звуками: bad – bed, thick – sick тощо.
У роботі над вимовою дуже корисно застосувати аудіозаписи мови дикторів. Вже на перших уроках треба демонструвати учням зразки зв'язного мовлення. Це викликає великий інтерес учнів і є тим конкретним матеріалом, на основі якого вчитель пояснює значення роботи над вимовою. Використання аудіо записів програмного матеріалу є дуже бажаним і в подальшій роботі. Проте деякі вчителі вважають це зайвим, мотивуючи тим, що на уроці новий матеріал вимовляється вчителем, і, якщо в нього добра вимова, ніякі аудіозаписи не потрібні. Така точка зору не може бути виправдана. Певні фонетичні особливості мовлення, які учень може не відчути в мові вчителя, часто стають для нього більш зрозумілими, коли він чує від диктора. Це відбувається не тільки тому, що вимова диктора нерідко буває кращою за вимову вчителя. Важливу роль тут можуть відігравати такі фактори, як зміна звучності, тембру голосу тощо. Крім того, демонстрування аудіозапису створює додаткові можливості для організації пояснень учителя, бо тут вони можуть супроводити мовлення, а не тільки слідувати за ним . Учень слухає чергову дозу навчального матеріалу, під час інтервалу відтворює почуте, а потім знов слухає зразок. Проведення таких вправ створює сприятливі умови для наслідування зразкової вимови.
Вимоги до формування вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням
Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника. Швидкість – ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо – нормальному) темпі мовлення (для англійської мови - 130 – 150 слів на хвилину).
В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та аутентичності вимови учнів, тому вимоги до вимови учнів визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Апроксимована вимова – це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос.