Сторінка
1

Сучасна практика податкового стимулювання інвестиційної активності в індустріально розвинених країнах

Світова практика щодо виходу економіки з кризового стану свідчить про необхідність залучення інвестицій у промисловий сектор економіки для забезпечення економічного зростання в країні. Однак динаміка інвестицій в основний капітал промислового сектора економіки України залишається незадовільною протягом останніх років. Обсяг капітальних вкладень у промисловий сектор економіки у 2002 р. становив 16,1%. до ВВП, а в 1990 р. – 18,6%. За 9 місяців 2003 р. освоєно 19 838 946 тис. грн. інвестицій в основний капітал (106,2% до відповідного періоду минулого року і приблизно 48% до рівня 1990 р.) [1]. Рівень зносу основних фондів на кінець 2000 р. склав 50,1%, тобто приблизно досяг рівня 1991 р. (51,3%) [2], але за даний період інвестиції в основні фонди різко скоротились, їх оновлення і реконструкція практично не здійснювалась.

В умовах гострого дефіциту бюджетних коштів держава не спроможна забезпечити необхідний обсяг інвестицій для оновлення та реконструкції основних фондів усіх галузей промисловості. В її розпорядженні є різні інструменти стимулювання інвестиційного процесу в країні, важливе місце серед яких посідають податки. За допомогою податкових інструментів держава впливає на обсяг грошових коштів, що залишаються в розпорядженні платників податків, а також на використання даних ресурсів (на споживання або на інвестиції в ту чи іншу сферу діяльності.

У сучасній теорії і практиці питання впливу податків на інвестиції в промисловість висвітлені в працях вітчизняних науковців В.В. Буряковського, С.В. Каламбет, М.Г. Чумаченко та російських економістів Ю.Ф. Воробйової, І.В. Караваєвой, Д.Г. Черника та ін.

Основним завданням дослідження є вивчення впливу податкового законодавства в сфері оподаткування прибутку підприємств на інвестиційний процес в індустріально розвинених країнах, а також розробка рекомендацій до вітчизняного законодавства з підвищення ефективності його впливу на основі аналізу податкового механізму, направленого на стимулювання інвестицій.

Податкові системи індустріально розвинених країн пройшли довгий еволюційний шлях. За цей час був накопичений багатий практичний досвід зі стимулювання інвестиційної активності за допомогою податків. Форми і методи цього стимулювання змінювалися відповідно до змін у політичній, економічній і соціальній сферах життя суспільства.

Стимулювання інвестиційної і науково-технічної діяльності підприємств індустріально розвинених країн у національному і регіональному масштабах та по окремих сферах діяльності носять стійкий характер. Досягнення поставлених цілей здійснюється як шляхом зниження податкових ставок, так і надання підприємствам податкових пільг різного характеру.

Найбільш поширеною, хоча й такою, що використовується в різних країнах певним чином, є особлива пільга – прискорена амортизація. З її допомогою розрахункова величина амортизаційних відрахувань, які віднімаються з оподатковуваного прибутку, помітно перевищує величину економічно обґрунтованої амортизації; за рахунок цього частка прибутку направляється у витрати виробництва і тим самим звільняється від оподаткування.

Амортизаційна політика капіталістичних держав післявоєнного періоду була орієнтована на активізацію процесу оновлення основного капіталу, структурну перебудову економіки, забезпечення стійкого зростання і нейтралізацію впливу циклічних коливань. Відповідно до основних завдань відновлення і структурної перебудови економіки відбувався досить жорсткий перерозподіл ресурсів на користь найбільш важливих галузей та сфер господарської діяльності, передусім виробничої. Для амортизаційної політики, як і для податкової політики в цілому, була характерна не тільки направленість на заохочення інвестування, але її вибір, наявність численних пільг.

У цілому, амортизаційна політика за післявоєнний період характеризувалася постійною лібералізацією, наданням підприємцям все більшої свободи і маневреності у виборі терміну списання основного капіталу та різних методів нарахування амортизації, розширенням використання прискореної амортизації, що надає, по суті, податкову пільгу інвестиційно активним підприємствам.

У той же час при добровільному виборі методів нарахування амортизації підприємець приймав певні умови з контролю за нарахуванням і використанням амортизаційного фонду з боку держави, що дозволяло останній більш обґрунтовано змінювати амортизаційну політику з урахуванням інформації про реальні процеси в обороті основного капіталу суб’єктів господарювання. Корегування цієї політики в індустріально розвинених країнах відображало передусім процес прискорення обороту основного капіталу і як наслідок - високі темпи науково-технічного прогресу.

США були однією з перших індустріально розвинених країн, яка застосувала прискорену амортизацію ще в роки Другої світової війни. Політика прискореної амортизації отримала свій розвиток і під час податкових реформ 80-х рр. Так, у США з 1981 до 1984 рр. термін списання вартості виробничого обладнання скоротився в середньому з 8,6 до 5 років, а для будівель і споруд з 23,8 до 15 років. Економія на податках за рахунок прискореної амортизації в 1984 р. становила 20,8 млрд. дол., в 1985 р. – 25,2 млрд. дол. [3].

Взагалі, податкова реформа 1981 р. ознаменувала значне підвищення норм амортизації за всю історію амортизаційної політики США. У середньому терміни амортизації скоротилися приблизно на 40%. Іншими словами, це означало повний відхід від принципу необхідної відповідності між фактичними термінами служби основного капіталу і термінами його списання. При цьому, чим більш капіталомісткими були галузі, тим більше привілей вони отримували.

Більш швидке списання вартості основного капіталу призвело до значного зростання амортизаційних фондів американських фірм (вони зросли в цінах 1982 р. з 341,3 млрд. дол. у 1979 р. до 426,7 млрд. дол. у 1985 р.) та їх інвестиції в машини та обладнання (з 259 млрд. дол. до 304 млрд. дол. відповідно) в першій половині 80-х рр. [4]. Щорічні втрати федерального бюджету США за рахунок вирахування з оподатковуваного валового доходу корпорацій і приватних бізнесменів, знижок на амортизацію високотехнологічного і екологічного обладнання складали від 100 млрд. до 120 млрд. дол. Для порівняння зазначимо, що в 1987 р. вкладення у всіх обробних галузях промисловості США в нові заводи та обладнання становили трохи більше за 140 млрд. дол. [5].

Значну увагу амортизаційній політиці приділяють і в Німеччині, саме тому в цій державі методи і норми амортизації – предмет ретельно розробленого законодавства. Міністерства фінансів (федеральне і земель) публікують таблиці (більше за 90), які визначають методи і норми амортизації для різних видів основних активів і містять докладні, офіційно схвалені інструкції з їх використання відповідно до виробничо-галузевого розподілу.