Сторінка
1

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності

План

1. Податкова система України, її становлення і розвиток у 1991-2002 роках 3

1.1. Формування податкової системи України. 3

1.2. Становлення податкової системи України. 5

1.3. Удосконалення податкової системи України на сучасному етапі 7

2. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності 12

2.1. Основні засади зовнішньоекономічної діяльності підприємств. 12

2.2. Основні напрями державного регулювання фінансів зовнішньоекономічної діяльності 13

Список використаної літератури. 16

1. Податкова система України, її становлення і розвиток у 1991-2002 роках

1.1. Формування податкової системи України

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринковою типу, в Україні почав формуватися у 1991 році. Цей процес ускладнювався відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризовою стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім підтримку низькою рівня дефіциту державною бюджету, — іншу.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні, по-перше, призводило до нестабільності податкової політики, що дестабілізує економіку, по-друге, зумовлювало використання податків не як засобу регулювання економічних процесів а як засобу мобілізації доходів до державною бюджету, тобто у їх фіскальній функції. Саме збереження попереднього обсягу доходів бюджету, або зростання їх було головним критерієм при визначенні ставок оподаткування.

У перши роки формування податкової системи відрізнялися постійним коригуванням податкового законодавства (наприклад, із податку на прибуток), зміною порядку розрахунку окремих показників, введенням нових, ускладнених форми звітності, встановлювалися інші терміни та процедури сплати податків. Траплялися випадки, коли зміни, введені різними нормативними актами, стосувалися періоду, що вже минув, і суттєво ламали довгострокову стратегію діяльності підприємств.

Вибір у якості об'єкта оподатковування валового прибутку або чистого доходу (прибутку) був достатньо принциповим і знаходився під впливом ряду обставин. Використання для обчислення податку валового або чистого доходу має свої позитивні і негативні сторони. При цьому необхідно було враховувати особливості визначення зазначених показників доходу з урахуванням чинних законодавчих і нормативних документів, прийнятих державою.

Досвід країн із розвинутою ринковою економікою свідчить, що об'єктом оподатковування в більшості випадків є одержуваний підприємствами прибуток. Податок із прибутку належить до числа податків, за допомогою яких активно реалізується їхня регулююча функція, регулюється розвиток виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальної функції податку з прибутку приділяється другорядна роль.

Досвід України в створенні системи оподатковування прибутку (доходу) свідчить про відсутність чіткої концепції на рівні держави в здійсненні податкової політики. Протягом 1991-1997 років неодноразово змінювався об'єкт оподатковування. У цей період об'єктами оподатковування були: 1991 р.- прибуток; 1992 р. - валовий доход; 1993 р. (перший квартал) - прибуток; 1993 р. (із другого кварталу), 1994 р. -валовий доход; 1995 -1997 р. - прибуток; із 1 липня 1997 року - прибуток (доход).Така непослідовність у визначенні об'єкта оподатковування, часті й істотні зміни в методиці його розрахунку створювали великі складності для платників податків, негативно впливали на розвиток підприємницької діяльності.

Період в оподатковуванні прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 р. (перше півріччя) був найбільш тривалим і свідчив про деяку стабілізацію оподатковування суб'єктів господарювання. Механізм оподатковування прибутку в цей період сформувався відповідно до Закону "Про оподатковування прибутку", що був прийнятий 28 грудня 1994 року. Протягом зазначеного періоду були внесені несуттєві зміни в оподатковування прибутку, що не порушували цілісного механізму.

Що стосується непрямих податків, то суб'єкти підприємницької діяльності у процесі виробництва і іншої підприємницької діяльності створюють нову вартість, яка за сучасних умов в Україні складається з фонду оплати праці, прибутку (частина якого вилучається до бюджету), а також податку на додану вартість і акцизного збору, які в повному обсязі підлягають вилученню на загальнодержавні потреби, тобто до державного бюджету.

Податок на додану вартість (ПДВ) — це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів (за винятком їх внутрішньогосподарського переміщення), виконання робіт, надання послуг. Головна особливість цього податку полягає в тому, що його платниками по суті є кінцеві споживачі товарів і послуг, причому як споживачі товарів і послуг виробничо-технічного призначення, так і споживачі товарів і послуг особистого призначення. За допомогою цього податку між кінцевими споживачами рівномірно розподіляється та частина створеного у суспільстві продукту, яка має централізуватися і задовольняти загальнодержавні потреби. Він стимулює економію витрат усіх видів матеріальних ресурсів, особливо якщо мова йде про позавиробничі витрати у промисловості і інших галузях виробництва (на капіталовкладення тощо), коли підприємство виступає не проміжним, як це має місце при виробничому споживанні сировини, матеріалів і інших предметів праці, а кінцевим споживачем. У сфері обігу податок на додану вартість стимулює продавців до стримування продажних цін на товари і послуги.