Сторінка
4

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності

— падінню обсягів виробництва, його рентабельності і відповідно збільшенню кількості збиткових підприємств;

— росту «тінізації» економіки;

— формування негативного відношення суспільства до самого поняття «податки».

Тому назріла необхідність реформування податкової системи України. Саме Податковий кодекс повинний забезпечити комплексний підхід у регулюванні податкових відносин, усунути непогодженість податкового законодавства, забезпечити єдину і стабільну законодавчу базу оподаткування.

Однак корінні проблеми оподаткування в Україні полягають не стільки у величині податкових ставок, скільки у безсистемності, фіскальному свавіллі, зловживаннях, відсутності позитивного впливу на економіку. Бізнесмени змушені відводити частину обороту в тінь, рятуючись не просто від високих податків, а від надмірних поборів і адміністративного насильства. Для піднесення економіки і забезпечення реального зростання доходів у бюджет необхідно змінити податкову систему.

2. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності

2.1. Основні засади зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Підприємства в Україні самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Ця правова норма зафіксована в ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні», причому з 1993 р. здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами підприємницької діяльності України не потребує їх державної реєстрації як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Надання підприємствам права самостійно виходити на світовий ринок, встановлювати прямі зв'язки з іноземними партнерами створює умови для зростання ефективності їх функціонування перш за все через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробництва, збільшення його експортного потенціалу за рахунок підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності.

Хоч результати зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів входять до загального підсумку його фінансово-господарської діяльності, фінансова робота, що забезпечує цю діяльність, становить досить специфічну сторону управління фінансовими ресурсами підприємства. Вона потребує від фахівців, які приймають рішення у цій сфері, перш за все знання чинних законодавчих актів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, операції з іноземною валютою, а також митну справу, бо мито — це неодмінний інгредієнт міжнародних економічних відносин. Мито — це податковий платіж, який стягується державними органами за ввіз на митну територію або вивіз за межі держави через митний кордон товарів, цінностей і майна, тому воно обов'язково має враховуватися при розрахунках економічної доцільності експортно-імпортних операцій.

В Україні діє Єдиний митний тариф, що представляє собою звіт ставок мита, що стягується при імпорті товарів з-за кордону на митну територію України. У тарифі ставки мита визначені у відсотках від митної вартості товарів. Мито, що підлягає сплаті, розраховується митним органом по ставках тарифу, що діє на день подачі митної декларації.

Партнери по зовнішньоекономічних відносинах будують їх на договірних засадах, фіксуючи всі взаємні зобов'язання в контрактах, і несуть матеріальну відповідальність за якість продукції, строки поставки, упаковку, своєчасність оплати та ін. При порушенні умов контракту винна сторона сплачує штрафи і відшкодовує прямі збитки потерпілій стороні за рахунок своїх валютних коштів, що також породжує специфічні форми внутрішньогосподарського фінансового (а також правового) контролю за операціями на зовнішньому ринку.

Крім цього, закон передбачає спеціальні санкції до суб'єктів зовнішньоекономічних відносин (вітчизняних і іноземних), які застосовуються в разі порушення чинного законодавства в цій сфері. Зокрема, застосовуються антидемпінгові процедури у випадках здійснення ними демпінгу, запроваджується індивідуальний режим ліцензування до порушників антимонопольних заходів і заходів проти недобросовісної конкуренції тощо.

2.2. Основні напрями державного регулювання фінансів зовнішньоекономічної діяльності

В Україні на даний час сформувався досить широкий інструментарій зовнішньоекономічної політики, як результат еволюції ринкових відносин у країні та міжнародних економічних відносин у світі, з урахуванням стандартів, норм, правил і процедури, які склалися у міжнародному господарстві.

Надаючи всім без винятку підприємствам право вільного доступу до світового ринку, проводячи політику лібералізації зовнішньоекономічних відносин, Україна в той же час здійснює державне регулювання цих відносин у руслі протекціоністської спрямованості, тобто державного захисту вітчизняного виробництва від іноземної конкуренції. Держава постійно коригує законодавство в цій сфері з урахуванням, з одного боку, розвитку фрітредерських тенденцій у розширенні світових господарських зв'язків (фрітредерство — концепція вільної торгівлі), а з іншого — національних інтересів країни, тобто її товаровиробників і споживачів. Це стосується таких елементів зовнішньоекономічної політики, як ввізне та вивізне мито, квотування і ліцензування імпорту та експорту окремих товарів, регулювання через податковий механізм бартерних (товарообмінних) операцій у зовнішньоекономічних зв'язках, валютне регулювання і валютний контроль.

Нарахування ввізного (імпортного) мита на товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, здійснюється відповідно до Закону України «Про Єдиний митний тариф».

Законодавство України всіляко заохочує експорт продукції вітчизняних товаровиробників. Найсуттєвіше значення в цьому плані має встановлення нульової ставки податку на додану вартість на всі види експортної продукції (за винятком експорту продукції, яка, згідно з законодавством, звільнена від ПДВ на внутрішньому ринку України).

Важливим засобом державного впливу на фінансову діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин є прийнята в Україні система валютного регулювання і валютного контролю. Стосовно підприємств найактуальнішими питаннями цієї системи є:

— право власності на валютні цінності і право проведення операцій з ними;

— порядок використання надходжень в іноземній валюті;

— право купівлі та продажу іноземної валюти на українському міжбанківському валютному ринку;

— порядок організації розрахунків у іноземній валюті;

— зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України;

— цивільно-правова, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення валютного законодавства.

Основним законодавчим актом, який регулює ці питання, є декрет Кабінету міністрів України 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім цього, за останні роки прийнято низку інших законодавчих і нормативних актів із цих питань Верховною Радою, Президентом України, Національним банком України. Вони спрямовані на вдосконалення і підвищення ефективності валютного регулювання, контролю за повнотою надходження в Україну валютних коштів, на лібералізацію валютного ринку.