Сторінка
2
Базовим є лінійний метод рівномірних списань. Відповідно до нього норма амортизаційних списань складає: для виробничих будівель і споруд 4%, виробничих машин і обладнання – 10%, конторського обладнання – 20%, конторських меблів – 10%, комп’ютерів – 20%, для автомобільного транспорту – 20–25% і тощо [6]. Крім того, німецьке законодавство передбачає використання до цих же активів прискорену амортизацію. При цьому частіше за все застосовується спрощений варіант так званого „методу зменшеного залишку”, відповідно до якого щорічні амортизаційні відрахування визначаються у вигляді постійного процента до залишкової вартості основних активів. Такий порядок дозволяє в перші роки служби відраховувати в амортизаційний фонд значно більше коштів, ніж при лінійному методі нарахування амортизації.
Канада, нарівні з США, стала однією з перших розвинених країн, що застосували як інструмент податкового стимулювання капітальних вкладень прискорену амортизацію.
До середини 80-х рр. амортизаційна політика була одним з основних важелів стимулювання інвестицій у канадське виробництво, в рамках податкової політики, яка активно впливає на ринкові умови. Особлива увага приділялася стимулюванню промислового розвитку у відсталих регіонах, заохочувалися інвестиції в національне виробництво. Норми амортизації були досить високими, внаслідок чого податкова амортизація істотно перевищувала економічну.
Внаслідок реформ 80-х рр. в амортизаційній політиці відбулися істотні зміни. Реформа була націлена на зближення податкової і економічної амортизації для того, щоб, вирішуючи питання про інвестиції, компанії виходили не з податкових переваг, а із загальних економічних показників ринку. Зміни, які відбулися при проведенні реформ, характеризувалися, по-перше, зниженням норм амортизації; по-друге, остаточною відмовою від методу прямолінійного рівномірного списання і, нарешті, введенням з 1989 р. нового правила, згідно з яким амортизація буде дозволена лише після введення активу в експлуатацію. Таким чином, зниження норм амортизаційних відрахувань торкнулося основної маси машин, обладнання та інших активів, внаслідок чого в 1988 р. норми амортизаційних відрахувань для більшості класів машин у Канаді вперше знизилися, ніж у США [7].
Податкова система Японії не надає особливих пільг тим чи іншим галузям або секторам економіки. У Японії практикується головним чином адміністративне керівництво і субсидування. Проте і тут існує практика надання податкових пільг для заохочення прогресуючих „високотехнологічних” галузей.
Податкові пільги і система прискореної амортизації в Японії розповсюджувалися не на всі галузі промисловості, а тільки на ті, які в різні періоди вважалися пріоритетними. У 50-х рр. це були чорна металургія, суднобудування, нафтохімічна промисловість, електротехнічна промисловість. У 60-ті роки в цей розряд було введено літакобудування, виробництво ЕОМ [8].
У 70-ті роки із завершенням створення фінансової і матеріально-технічної бази японських корпорацій і завоюванням ними міцних позицій на світових ринках до головних напрямів увійшли: заохочення вкладень в освоєння природних ресурсів і захист екології, підтримка дрібного і середнього підприємництва, сільського господарства, а з початку 80-х рр. – розвиток власних наукових досліджень і технічної бази корпорацій.
Особливістю японської системи нарахування амортизації є зміна ставок амортизаційних відрахувань залежно від рівня технологічного розвитку. Так, до 1982 р. компанії, які використали нові станки з пультом керування, мали право на додаткові відрахування в розмірі 10% їх вартості; в 1980–1983 рр. у перший рік експлуатації промислових роботів дозволялося списувати 53% тих, які функціонували в технологічному ланцюжку з комп’ютерами, що було на 13% вище, ніж для роботів у рамках звичайної амортизації. Аналогічно, в перший рік експлуатації дозволяється списувати 30% вартості обладнання, призначеного для підвищення ефективності використання енергії [9]. Прискорена амортизація стимулює також проведення НДДКР в наукоємких галузях, дозволяючи для відповідних основних активів у перший рік експлуатації списання до 60% вартості. Якщо ж корпорації беруть участь у наукових програмах під егідою уряду, то вони мають право списувати в амортизаційний фонд 100% вартості основного капіталу [10].
Методи прискореної амортизації використовуються практично у всіх розвинених країнах, хоча і різними шляхами та розмірами. Загальна особливість – інтенсивне використання цих методів для стимулювання інвестицій, пов’язаних із впровадженням нової техніки і технології.
Протягом багатьох років одним з найбільш поширених податкових стимуляторів інвестиційного процесу була знижка з податку на прибуток у розмірі певного відсотка капіталовкладень фірм в обладнання та будівництво. Частину таких знижок називають також інвестиційним податковим кредитом (ІПК).
Інвестиційний податковий кредит уперше був введений у США в 1962 р. в період правління адміністрації Дж. Кеннеді. По суті, такий кредит являє собою фінансування урядом капітальних вкладень приватного бізнесу. Метою застосування інвестиційного податкового кредиту було стимулювання заміни застарілого обладнання і впровадження нової техніки. Застосування його мало ряд особливостей:
1) інвестиційний податковий кредит розраховувався в відсотках до вартості обладнання і віднімався безпосередньо з суми податку, а не оподатковуваного податком прибутку, що зменшує на величину знижки вартість закупленого обладнання;
2) розмір знижки ув’язувався з термінами амортизації обладнання. У 1981–1986 рр. фірми мали право відняти з податку на прибуток 6% витрат на обладнання з терміном амортизації до 4 років і 10% витрат на обладнання з терміном амортизації більше за 4 роки [11]. Причому за підприємцем зберігається право провести амортизаційні відрахування повної вартості обладнання, тобто без урахування знижки;
3) ця знижка розповсюджувалася лише на обладнання, вироблене в США, що стимулювало виробництво вітчизняного обладнання і його споживання.
Величина інвестиційного податкового кредиту обмежувалася певною частиною податку на прибуток. Причому в різні роки це обмеження коливалося від 50 до 90% податку на прибуток [12]. Якщо розміри знижки перевищували встановлену межу, фірма могла перенести відповідну частину кредиту або на три минулі роки (в цьому випадку вона отримувала право на повернення частини виплаченого податку на прибуток), або на 15 років уперед, з правом на вирахування відповідної суми з майбутніх виплат з податку на прибуток.
У різний час розміри інвестиційного податкового кредиту в США коливалися від 4 до 10%. Дія її то припинялося, то поновлювалося залежно від економічної політики уряду. Сьогодні ця податкова пільга в США не діє (відмінена з 1986 р.). Немає її і в Німеччині. Але в ряді інших розвинених країн інвестиційний податковий кредит зберігається.
Завантажити реферат