Сторінка
1

Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

Поява акцій пов'язана з утворенням і поширенням акціонер­них товариств, які з часом стали перетворюватися у складні моно­полістичні об'єднання (концерни, трести, картелі, консорціуми). Їх функціонування в умовах гострої конкурентної боротьби і розвитку науково-технічної революції зумовило залучення не тільки акціо­нерного, а й облігаційного капіталу, що, у свою чергу, викликало ви­пуск і розміщення приватними компаніями і корпораціями поряд з акціями також і облігацій, тобто облігаційних позик. Тому структу­ра ринку цінних паперів складається з трьох основних елементів:

акцій, облігацій приватного сектору і державних облігацій.

Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вони випускаються, умов обігу та надійності.

Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації бу­вають державні, місцеві, інституційні, у тому числі корпоративні.

Державні облігації випускаються центральними органами управ­ління, як правило, Міністерством фінансів. Залучені кошти спрямо­вують на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування пев­них інвестиційних проектів.

Облігації місцевих позик випускаються місцевими органами управління.

Інституційні облігації випускаються суб'єктами підприємни­цької діяльності, фінансовими товариствами.

Залежно від способу виплати доходу розрізняють процентні, дис­контні й конвертовані облігації.

Процентні облігації передбачають виплату доходу у вигляді річного процента, що встановлюється до номінальної вартості.

За дисконтними дохід формується у вигляді різниці між номі­нальною вартістю і цінами купівлі.

Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номі­нальною вартістю нових і попередніх облігацій.

За терміном випуску розрізняють строкові, безстрокові та об­лігації з правом дострокового погашення.

Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть зміню­ватися. Залежно від тривалості періоду вони поділяються на корот­кострокові (до 1—2 років), середньострокові (до 5 років) та довго­строкові (понад 5—10 років). Однак у кожній країні є свій підхід до визначення термінів облігацій.

Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску.

Облігації з правом довгострокового погашення передбачають право емітента на довгострокове погашення.

За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабезпечені.

Забезпечені облігації передбачають гарантії на їх погашення і виплату доходу з дотриманням установлених термінів. Забезпечен­ням таких облігацій можуть виступати нерухоме майно, земля, дер­жавні цінні папери.

Незабезпечені облігації не передбачають встановлення їх забез­печення, на що вказується в умовах випуску.

Державні облігації, незалежно від того, вказано об'єкти і форми їх забезпечення чи ні, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава має достатні ресурси і практично збанкрутувати не може.

Облігації, що розміщуються на закордонних ринках, згідно з усталеною термінологією, називаються міжнародними і, у свою чер­гу, поділяються на іноземні, або закордонні, облігації та єврооблігації. Основна відмінність єврооблігацій від іноземних облігацій полягає в тому, що єврооблігації випускаються у валюті, яка є інозем­ною як для емітента, так і для інвесторів, серед яких відбувається розміщення цих цінних паперів. Єврооблігації розміщуються одно­часно у фінансових центрах декількох країн і є на сьогодні найпо­ширенішим видом міжнародних облігацій.

Зарубіжні, або іноземні, облігації — це цінні папери, які випу­щені й розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні за допомо­гою внутрішнього національного суб'єкта ринку цінних паперів із цієї країни й у валюті країни розміщення позики. Валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів — національною.

Існують і деякі відмінності між іноземними (за емітентом) і зви­чайними внутрішніми облігаціями щодо режиму оподаткування, ме­тодики розміщення, регулювання часу і максимальних обсягів емісії, вимог щодо типу і обсягу інформації, яка розкривається позичальни­ком перед проведенням емісії, особливих процедур реєстрації випус­ку, а також обмеження на кількість і склад потенційних інвесторів.

Найбільші ринки іноземних облігацій розташовані в Цюріху, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні та Амстердамі.

Багато іноземних облігацій мають уже усталені назви на міжна­родних ринках цінних паперів, які широко використовуються про­фесійними учасниками цих ринків. Найвідомішими іноземними облігаціями є такі: "янкі" (Jankee Bonds), "самурай" (Samurai Bonds), "шибосай" (Shibosai Bonds), "дайміо" (Daimio Bonds), "шогун" (Shogun Bonds) в Японії; "бульдог" (Bulldog Bonds) у Великій Британії; "Рем-брандт" (Rembrandt Bonds) у Нідерландах; "матадор" (Matador Bonds) в Іспанії; "кенгуру" (Kengaroo Bonds) в Австралії.

Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (рекві­зити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, Єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як прави­ло, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом за позикою виступають переважно емісійні синдикати, які утворюються банка­ми кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.

Щодо історичних рамок виникнення ринку єврооблігацій, то в економічній літературі, особливо довідниковій, досить поширеним є твердження, що цей ринок виник на початку 70-х років XX ст.

Деякі автори вважають, що вперше міжнародний ринок єврооблі­гацій набув розвитку, коли уряд США в 1963 p. ввів податок на американських резидентів, що купували закордонні цінні папери, який урівнював ставки процента. Внаслідок введення цього податку іноземні запозичення перемістилися на європейські ринки і виник сталий попит на Єврооблігації.