Сторінка
2

Сучасні засоби виховання підлітків в літніх таборах

Прагнення ж виділитися можна спрямовувати у корисне русло, оскільки у данному віці підлітку важливі не засоби досягнення цілі, а результат – загальна увага до нього. Так, проблемним підліткам можна із впевненістю довіряти відповідальні завдання, наприклад: поставити танець для загону, вести команду під час змагань… Коли дитина відчує себе потрібною зникне і необхідність у «показовій» поведінці, однак тут також потрібно бути обачним, оскільки дитина може захопитися «владою» і втратити почуття реальності, тому надаючи їй права керівника слід періодично нагадувати, що вона всеж не вожатий.

Особливої уваги потребує розгляд питання про вікові особливості стосунків хлопчиків і дівчаток у старшому підлітковому віці. З 12 до 15 років антагонізм у стосунках між статями змінюється симпатією, виникають перші спроби познайомитися, зблизитися. Але це ще не кохання, хоча перші почуття підлітка можуть бути досить сильними. Тому, організовуючи виховну роботу в загоні старших підлітків в умовах ЛОТ, особливу увагу слід звертати на використання таких видів діяльності, які б цікавили і хлопчиків і дівчаток, де виникає єдиний, дружній колектив хлопчиків та дівчаток, яких об’єднує насамперед почуття взаємної поваги, довіри, доброзичливості. Якщо на такому благодійному грунті виникнуть взаємні почуття хлопчика та дівчинки, то вони лише позитивно вплинуть на формування кожного.

Методи та прийоми характерні для роботи з підлітками

Для організації діяльності дитячих оздоровчих таборів важливими є такі положення:

дитячі оздоровчі табори є частиною соціального середовища, в якому діти реалізують свої можливості, потреби в індивідуальній, фізичній і соціальній компетенції

в основі діяльності дитячого оздоровчого табору лежить принцип масовості і загальнодоступності заходів по зацікавленості; розвиток творчості і самодіяльності, соціально значущої направленості діяльності; єдинства оздоровчої і виховної роботи з дітьми; взаємозв’язку із сім’єю та соціальним середовищем

дитячі оздоровчі табори характеризують предметно-практичну діяльність, конкретні життєві ситуації, котрі допомагають пізнати дитину, вибудувати відносини між дітьми, дітьми та дорослими.

При правильно організованій діяльності дитячий оздоровчий табір надає чудовий фундамент для самопізнання і самовиховання, що обумовлено рядом особливостей. Так, в умовах табору можуть бути організовані всі провідні види діяльності (комунікативна, спортивна, трудова, пізнавальна, естетична, художньо-творча, виховна и т.д.) Взаємовідносини дітей у таборі носять нетрадиційний характер по формі і включенню їх в ті чи інші сфери діяльності, що сприяє появі ініціативи і суб’єктної активності. Відбувається постійний самоаналіз того що відбувається у таборі, в тому числі і участь у цьому кожної дитини окремо.

Реалізація виховної функції актуалізації відбувається загалом за рахунок тимчасового колективу. Обмежено контакт із зовнішнім світом, в результаті чого створюється своєрідна педагогічно керована мікросхема, яка дозволяє актуалізувати позитивний життєвий досвід і закріпити його напросязі певного часу. Розвиток самоврядування допомагає відчути всю складність соціальних відносин, сприяє формуванню соціальної активності, розвиває лідерські якості.

Варто пам’ятати що літо це не лише період року, а й важливий, унікальний фрагмент не зупиняючогося потоку дитячого життя. Оскільки данний період уже за своєю природою відмінний від звичайного шкільного плину часу, то відповідно у педагогіки вільного часу дітей також є окремі принципи:

Принцип інтересу (активність чи пасивність людини у вільний час повністю визначається лише наявністю інтересу до вище згаданої).

Принцип колективної діяльності (колективна діяльність формує цінністно-орієнтаційну цілісність групи, народжує традиції, організаційну структуру, емоційну ідентифікацію і, в результаті, веде до підвищення активності у вільний час).

Принцип «червоної лінії». У роботі із дітьми завжди необхідна так звана «межа», переходити за яку є вкрай небезпечним. «Червона лінія» – це межа ризику, розумного і допустимого у всьому:

у відносинах дружби і виховання дітей;

в інформації будь-якого вигляду, яку педагог-організатор надає дітям (перш за все в питаннях політики, соціального життя людей, чи особистого життя інших педагогів-організаторів);

в організації діяльності, особливо пов’язаної із ризиком для життя, здоров’я та психіки підопічних.

Принцип «всесильної купки». Відпочинок у літньому оздоровчому таборі справа передусім колективна. Навіть радість перемоги тут ділиться на усіх (перемога команди). Можна розуміти під цим поняття ядро дитячого колективу – почуття поряд плеча друга, на яке можна спертися.

Принцип «каменю вкинутого у воду». Будь-яка дитина повинна реалізуватися. А отже кожного потрібно «кинути як камінь у воду» в колективну діяльність, щоб «пішли круги результативності», з’явилися творчі успіхи.

Принцип опори на позитивні емоції дитини. Існує стара мудрість: шукай у дитині хороше, його завжди більше. Побачити погане набагато простіше, чим помітити позитивне.

Дуже важливо якомога швидше запам’ятати їх імена. Любити дітей мало – потрібно їм подобатися. Тут потрібно дотримуватися правила «бути поряд, але трішечки попереду» – спілкування нарівні, але із певною дистанцією. Як справедливо зауважив Макаренко: «Діти поважають не тих, хто усіляко демонструє свою любов до них, а тих хто добре і впевнено робить свою справу і того самого вимагає від інших».

Ні в якому випадку неможна заводити улюбленців: діти це дуже гостро відчувають, а інколи навіть раніше ніж сам вожатий зрозуміє що приділяє комусь більше уваги ніж іншим.

Іще один із важливих компонентів успіху – це планування. Створення плану діяльності допомагає визначити зміст, шлях і засоби досягнення цілей і задач роботи педагога із дітьми.

Виходячи із проаналізованих джерел, можна зробити висновок, що головною умовою соціально-педагогічної діяльності являється професійна компетентність педагога-організатора і використання ним різноманітних, але доцільних методів і методик.

Вони представляють собою способи спільної діяльності педагога і вихованця у вирішенні конкретної проблеми.

Методи роботи педагога-організатора що застосовуються на практиці можна класифікувати на:

загальні методи соціально-педагогічної роботи;

методи групової соціально-педагогічної роботи із різноманітними групами населення;

методи індивідуальної педагогічної роботи;

методи загально-педагогічної роботи;

методи психологічної психотерапії;

методи соціальної діагностики, направлення на конкретне вивчення особистості;

методи соціального виховання, направлені на відповідальну участь дорослих, всіх соціальних інститутів у вихованні дитини, створення гуманного середовища виховання;

методи педагогічної підтримки направлені на надання допомоги людині засобами виховання, освіти, соціальної роботи;

методи активного навчання, направлені на озброєння необхідними знаннями, уміннями, навичками, життєво необхідними для самостійного вирішення своєї проблеми;