Сторінка
1

Фінансовий механізм екологічного регулювання як засіб реалізації концепції сталого розвитку України

Сучасні процеси поширення та поглиблення екологічної кризи у світі вимагають переоцінки традиційної моделі соціально-економічного розвитку. Існуюча модель ставить за мету економічне зростання без обмежень будь-якою ціною, не враховуючи те, до чого це може призвести і що залишиться у спадок майбутнім поколінням. Внаслідок цього, і на місцевому рівні, і в глобальному масштабі неухильно погіршується стан довкілля, виснажуються природні ресурси, зростає бідність, деградують усі сфери суспільного життя. Зокрема, екологічна ситуація, що склалася на даний момент в Україні, вимагає перегляду пріоритетів розвитку, оскільки високе антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище на всій території країни може обернутися екологічною катастрофою. У зв’язку з цим концепція сталого розвитку є одним з найважливіших наукових досягнень останніх десятиліть, що має постійно зростаюче значення для управління природними і соціальними процесами як у глобальному, так і в регіональному масштабах.

У проекті Концепції сталого розвитку України, розробленому за рішенням Кабінету Міністрів України, охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів є невід’ємними елементами політики державного регулювання економіки. Головним засобом і фактором реалізації концепції сталого розвитку повинен стати фінансовий механізм екологічного регулювання.

Сьогодні є конкретні ознаки того, що переважна частина фінансових інструментів екологічного регулювання, що використовуються в Україні (платність природокористування, плата за забруднення навколишнього природного середовища, система фондів охорони навколишнього природного середовища тощо) – неефективні. Тому проблема їх удосконалення залишається актуальною як з теоретичного, так і з практичного погляду.

Теоретичні основи сталого розвитку суспільних процесів та екологічного регулювання економіки розроблені В.І. Вернадським, О.О. Веклич, В.В.Волошиним, Є.В. Гірусовим, І.П. Герасимовим, В.С. Голубєвим, М.А.Голубцем, К.Г. Гофманом, М.І. Долішнім, Б.М. Данилишиним, С.І. Дорогунцовим, Л.Г. Мельником, В.Я. Шевчуком, Д.Х. Брунтланд, Д. Кемберлендом, Ю. Одумом та ін. Проте багатогранність і складність проблеми залишає достатньо місця для подальших досліджень.

Недостатня дослідженість даної проблеми в умовах трансформації економіки України, необхідність наукового обґрунтування концепції сталого розвитку та механізму його реалізації для оздоровлення навколишнього природного середовища і досягнення соціально-економічного благополуччя обумовили вибір теми, визначили мету, структуру та зміст статті.

Метою роботи є дослідження теоретичних засад концепції сталого розвитку та фінансового механізму екологічного регулювання, як засобу її реалізації.

Екологічно збалансований розвиток розглядається як процес гармонізації продуктивних сил, збереження і відтворення цілісності навколишнього природного середовища з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь, як оптимізація відносин у системі „людина-природа-господарство” передусім на користь людини і природи.

Значну роль у розробці концепції сталого розвитку відіграв світовий самміт з питань екології та розвитку, що проводився у Ріо-де-Жанейро. На ньому було розроблено і схвалено широку стратегію дій програму „Порядок денний на ХХІ століття”. Це свідчить про міжнародне визнання того факту, що захист навколишнього середовища і природних ресурсів необхідно інтегрувати з соціально-економічними компонентами, включаючи проблематику бідності і слаборозвиненості. Рішення світового самміту Ріо-де-Жанейро-92 передбачали перехід до такої концепції розвитку, де основними є баланс та інтеграція між економічними, екологічними та соціальними потребами людства, з одного боку, та здатністю земних ресурсів і екосистеми задовольняти нинішні та майбутні потреби з іншого.

Конференція в Ріо знайшла продовження в цілому ряді міжнародних конференцій і нарад, у тому числі в скликанні спеціальної сесії ООН у вересні 2000 р., присвяченої ходу виконання цілей, поставлених у „Порядку денному на XXI століття”. Повинна бути згадана також конференція про зміну клімату в Кіото в грудні 1997 р., на якій був прийнятий на основі консенсусу Кіотській протокол. Згідно з Протоколом, промислово розвинені країни повинні скоротити свої загальні викиди парникових газів до 2008–2012 рр. щонайменше на 5 % порівняно з рівнем 1990 р. Кіотській протокол набуває чинності через 90 днів після того, як його ратифікує не менше 55 держав-сторін конвенції, у тому числі розвинені країни, на частку яких доводиться як мінімум 55 % загальних викидів діоксиду вуглецю цієї групи країн, що є особливо актуальним унаслідок так званого „парникового ефекту”, який загрожує швидким потеплінням клімату, особливо в Північній півкулі. „Рекомендації Кіото” офіційно відмовилася виконувати країна, що дає 40 % світових викидів вуглекислого газу – США, тому доля Кіотського протоколу довгий час залишалася в руках Росії, яка ратифікувала його в 2004 р. і він почав діяти 16 лютого 2005 р.

Пройшло більше ніж 10 років, а досконалої моделі сталого розвитку поки що не розроблено, визначені лише загальні пріоритети, деякі принципи та критерії її розповсюдження і функціонування. У розвинених країнах процес переходу до сталого розвитку в основному відбувається шляхом переміщення в малорозвинені країни галузей, які не вимагають висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю продукції; структурної перебудови економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і маловідходних галузей; консервації власних природних ресурсів, підвищення обмежень їх використання. Ці заходи не вихід із ситуації, що склалася, і вони не призведуть до переходу світової економіки до сталого розвитку.