Сторінка
2
Хоча Україна приєдналася в 1992 р. до рішення Конференції у Ріо-де-Жанейро про створення національних програм сталого розвитку, донині не затверджено концептуальних засад сталого розвитку. Проект було розроблено в 2000 р. за підтримки ПРООН та Агенції США з міжнародного розвитку, але він до цього часу законодавчо не оформлений. Хоча в Україні не прийнята концепція. проте, це не означає, що наша держава не потребує збалансованого еколого-економічного розвитку, навіть навпаки. Проблема переходу до сталого розвитку особливо важлива, адже Україна переживає еколого-економічну кризу.
Незважаючи на зростання ВВП, в Україні залишається екстенсивний тип розвитку економіки, який призводить до нераціонального використання природних ресурсів і деградації навколишнього природного середовища. Для економіки характерними є глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалу, зростаюча науково-технічна і технологічна відсталість.
Постає проблема першочергово визначитися з поняттям сталого розвитку, оскільки, незважаючи на вживаність цього поняття, воно немає однозначного трактування, теорія сталого розвитку є предметом дискусій на рівні урядів, неурядових і академічних кіл, широкої громадськості. Так, учені з Лондонського центру еколого-економічних досліджень знайшли та систематизували у сучасній літературі з даної проблематики більше 30-ти визначень сталого розвитку [1]. Не було запропоновано науково-конструктивного трактування терміна „сталий розвиток” й на конференції у Ріо. Подібні неконкретність і неоднозначність трактувань призвели до розмитості і неефективності національних програм сталого розвитку і, природно, не сприяють вирішенню кардинального завдання сучасності – реальному переходу розвитку людства до керованого, життєздатного.
Першим і найбільш розповсюдженим є визначення, подане в доповіді комісії пані Брутланд „Наше спільне майбутнє” (1987): „Стійким є такий розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління, не перешкоджаючи можливостям прийдешніх поколінь задовольняти свої власні потреби” [2]. Проте, відображаючи основний зміст, це визначення надто загальне, саме тому воно постійно доповнюється і уточнюється.
Міжнародний інститут сталого розвитку (ІІСД, Вінніпег, Канада), заснований в 1990 р., дає таке визначення терміна: „Сталий розвиток означає об’єднання єдиного навколишнього природного середовища, економічної ефективності і добробуту народів”[3].
Моїсеєв Н.Н. зазначає: „термін „сталий розвиток” необхідно розуміти як розробку і реалізацію стратегії суспільства, дії якої забезпечують можливість переходу біосфери і суспільства до стану рівноваги”[4]. Дещо інше трактування цього терміна пропонує Коптюг В.А., який зазначає, що „концепція сталого розвитку передбачає досягнення розумної збалансованості соціально-економічного розвитку людства і збереження навколишнього середовища, а також різке скорочення економічного диспаритету між розвиненими країнами і тими, що розвиваються шляхом як технологічного прогресу, так і раціоналізації споживання”[5].
У проекті Концепції сталого розвитку України застосовується таке визначення: „сталий розвиток – це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь”[6]. Таке визначення сталого розвитку, на нашу думку, також є неповним, адже розвиток суспільства не можна звести до розбудови держави, особливо в аспекті майбутніх поколінь, хоча, безперечно, на сучасному етапі розвитку людства держава є важливою інституцією. Зведення завдань реалізації засад сталого розвитку тільки до розбудови держави, як пропонується в концепції, – це шлях до авторитаризму.
Теоретичний аналіз трактувань поняття „сталий розвиток” дозволив прийти до висновку, що найбільш адекватним є визначення В.І. Данилова-Данильяна. На його думку, „сталий розвиток – це такий розвиток, при якому не знищується його природна основа, умови життя, що створюються, не призводять до деградації людини і соціально-деструктивні процеси не розвиваються до масштабів, що загрожують безпеці людства” [7]. Це визначення охоплює всі сфери суспільного життя, всі загрози існуванню цивілізації і спрямоване на попередження небезпеки виживання суспільства.
Попри всі розбіжності у трактуванні поняття сталого розвитку, які сьогодні мають місце, існує певне загальне усвідомлення обов’язковості трьох імперативів: екологічного, соціального і економічного. Зупинимось більш детально на екологічному імперативі і зазначимо, що Н.Н. Моїсеєв його визначив як „сукупність обмежень в активній діяльності людей, порушення яких вже в найближче десятиліття може обернутися для людства самими катастрофічними проблемами”[8, c. 77].
У контексті проблеми, яка досліджується, важливо розглянути поняття „слабкої” та „сильної” сталості для більш детального аналізу сталого розвитку. Розуміння „сильної” сталості базується на стабілізації або зменшенні масштабів енергоспоживання, пріоритеті прямого централізованого регулювання, жорсткому обмеженні споживання та ін. Що ж до поняття „слабкої” сталості, то її основою виступає модифіковане економічне зростання з урахуванням екологічних показників, широке використання еколого-економічних інструментів (податків, зборів тощо), зміна споживчої поведінки та ін. Не важко помітити, що за всіх відмінностей обидва поняття протистоять техногенній концепції розвитку, заснованій на необмеженому розвитку вільного ринку та орієнтованій на безумовне економічне зростання, нещадну експлуатацію природних ресурсів, максимізацію споживання тощо [9, c. 53]. Уже з наведеного концепція сталого розвитку постає як багатогранне явище, кожна з наведених його характеристик відображає окремі аспекти і заслуговує на пізнання. Водночас, якщо спробувати з’ясувати його глибинні властивості, важливого значення набуває теза: „якщо людство спробує загальмувати споживання (енергії), то, йдучи всупереч законів еволюції, загине… Життя і соціум на Землі з’явилися в ході закономірної еволюції у бік інтенсифікації метаболізмів і круговоротів” [10, с. 98]. Поділяючи цю думку значимість „сильної” сталості не можна визнати прийнятною. Вирішального значення набувають характеристики „слабкої сталості”, що передбачає екологізацію економіки та економічного розвитку через широке використання податкових механізмів.
Завантажити реферат