Сторінка
3
Забезпечення темпів економічного розвитку тягне за собою збільшення масштабів енергоспоживання, адже „споживання енергії здійснюється в ході господарської діяльності суспільства, кінцевим результатом якої є створення ВВП”, тобто існує прямий зв’язок між споживанням енергії ВВП [11].
Таким чином, надзвичайно важливими є заходи державної політики, що сприяють економічному зростанню при одночасному зниженні навантаження на навколишнє природне середовище. Для цього методологічно важливим є обмеження позиції вирішення проблем власне природних ресурсів саме на перших етапах природно-продуктового ланцюжка, боротьби із забрудненням навколишнього середовища як наслідку економічного розвитку і переходу до такої, коли необхідно досліджувати все народне господарство з позицій екологізації економічного розвитку, зниження навантаження на навколишнє природне середовище. Реальна екологізація економічного розвитку, перехід від техногенного типу розвитку до стійкого дозволить зекономити і вивільнити з виробничого процесу велику кількість природних ресурсів, зменшити забруднення і відходи при збільшенні кінцевих результатів (темпів росту ВВП).
У цьому контексті особливого значення набуває розробка фінансового механізму екологічного регулювання, призначення якого полягає в регулюванні діяльності суб’єктів ринку в напрямі зменшення негативного антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище через такі фінансові інструменти, які б надавали переваги прогресивним технологіям перед відсталими та шкідливими для зниження екологічного ризику, визначити такі інструменти, які б спонукали підприємства працювати в межах раціонального використання природних ресурсів, а також формувати джерела фінансування природоохоронних заходів.
Аналіз попередніх досліджень, проведених у межах тематики економіки природокористування, показує, що в них не приділяється достатня увага визначенню фінансового механізму екологічного регулювання. У нормативно-правових актах зустрічається лише економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності, який визначається як комплекс економічних заходів, що забезпечують охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування [12]. Окремі автори виділяють еколого-економічний механізм природокористування [13] і економічний механізм реалізації екологічної політики [14]. Веклич О.О. виділяє фінансово-кредитний механізм регулювання природокористування як структурну частину економічного механізму екологічного регулювання, який вона ототожнює з економічним механізмом природокористування та природоохоронної діяльності [15, c. 13–14]. У роботі Кашенко О.Л. [16, с. 80] вживається термін фінансовий механізм забезпечення екологічного розвитку, проте не наводиться його визначення.
Визначення фінансового механізму природокористування та природоохоронної діяльності не відповідає механізму реалізації сталого розвитку. Адже природокористування – це процес експлуатації природних благ з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства [16, с. 80], природоохоронна діяльність, в основному заснована на введенні заборон та регламентації, а не на загальній раціоналізації природокористування [17]. На нашу думку, більш повно розкриває сутність цієї економічної категорії термін фінансовий механізм екологічного регулювання, зважаючи на визначення регулювання як впливу на об’єкт управління з метою досягнення стану його стійкості у разі виникнення відхилень від графіків, планових завдань, визначених норм і нормативів, а стійкості як звичайної динамічної рівноваги в період тривалого росту. Отже, якщо об’єктом управління є еколого-економічна система, то екологічне регулювання можна визначити як вплив на еколого-економічну систему з метою досягнення стану екологічної рівноваги. При чому під екологічною рівновагою ми будемо розуміти квазістійкий або квазістаціонарний стан екологічних систем. Баланс змінених людиною компонентів, які формують НПС, і природних умов, призводить до тривалого (умовно нескінченного) існування даної екосистеми [18].
На нашу думку, недоцільно вживати термін фінансово-кредитний механізм, оскільки кредит є складовою фінансів, а кредитна система, як складова фінансового ринку, відноситься до фінансової системи [19; 20].
Враховуючи зауваження Василика О.Д. [21] щодо обов’язковості законодавчого закріплення складових механізму та докази Онишко С.В. [7] про системний характер фінансового механізму, можна дати своє визначення фінансового механізму екологічного регулювання. Це система спеціально розроблених і законодавчо закріплених у державі форм, методів, інструментів і важелів створення і використання фінансових ресурсів з метою досягнення екологічної рівноваги, еколого-економічної збалансованості функціонування суспільного виробництва, раціонального природокористування та зниження негативного антропогенного впливу на НПС. У складі фінансового механізму екологічного регулювання, необхідно виділити такі методи, інструменти та важелі, як:
– збори за спеціальне використання природних ресурсів;
– збір за забруднення навколишнього природного середовища;
– фінансові стимули, зокрема надання пільг при оподаткуванні на заходи, пов’язані з оздоровленням та охороною навколишнього природного середовища;
– фінансові санкції (штрафи за порушення природоохоронного законодавства);
– система фінансування та кредитування природоохоронних заходів (місцевий і державний бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств і організацій, іноземні надходження, інвестиції);
– екологічне страхування.
Сутність будь-якої економічної категорії, у тому числі і фінансового механізму, проявляється в її функціях. Функції показують, якими методами реалізується економічна категорія (фінансовий механізм у нашому випадку). Функціями фінансового механізму в науковій літературі визначають фінансове забезпечення та фінансове регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Щодо функцій фінансового механізму екологічного регулювання можна сказати, що це фінансове забезпечення природоохоронних заходів і фінансове регулювання, раціонального природокористування та зниження негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище.
Результати аналізу дозволяють зробити такі висновки:
1. Дослідження теоретичних засад концепції сталого розвитку дозволило визначити поняття сталого розвитку як такого, при якому не знищується його природна основа, умови життя, що створюються, не призводять до деградації людини і соціально-деструктивні процеси не розвиваються до масштабів, що загрожують безпеці людства. Це визначення охоплює всі сфери суспільного життя, всі загрози існуванню цивілізації і спрямоване на попередження небезпеки виживання суспільства.
2. У контексті досліджуваних понять „слабкої” та „сильної” сталості, доведено необхідність прийняття за основу концепції „слабкої сталості”, що передбачає екологізацію економіки та економічного розвитку через широке використання податкових механізмів.
Завантажити реферат