Сторінка
1
Україна має досить строкаті природнокліматичні умови, не завжди сприятливі для розвитку лісівництва як галузі рослинництва. Але на значній частині території, у межах Полісся, Карпатського регіону і Лісостепової зони, лісорослинні умови і розвиток у них інфраструктури є досить сприятливими для здійснення інтенсивного лісівництва, тобто ведення прибуткового лісового господарства. Останнє підтверджується рядом лісівничо-таксаційних показників, що характеризують як стан лісових екосистем у межах суб’єктів господарювання з лісівництва (лісгоспів), так і в межах суб’єктів адміністративно-територіального поділу України [1]. Загальна площа лісів та інших вкритих лісом площ в Україні становить 10457,5 тис. га, із них перебуває у користуванні лісогосподарських підприємств 7890,3 тис. га, або 75,5 % [2]. Середньорічний приріст (урожай) стовбурової деревини (неповний) становить майже 35 млн. м3, або 3,35 м3/га. У багатьох країнах Європи продуктивними вважають землі, на яких щорічний приріст деревини становить 1 м3/га і більше. В Україні є шістнадцять областей, в яких середньорічний приріст перевищує 3,7 м3/га, що мало б визначати в них розвиток промислового лісівництва.
Однак такий напрям лісівництва в Україні всебічно заперечується галузевими менеджерами під гаслами „сприяння узгодженої лісової політики і такої громадської думки, які утверджують ліси в національній свідомості як життєво важливий елемент ландшафтів” [3], у т. ч. шляхом підготовки і супроводження розроблених ними нормативно-правових актів із метою визнання другорядності промислового його значення. Як наслідок, обсяг щорічного вилучення деревини лісовими господарствами України із наданих їм у користування лісів є найнижчим порівняно з усіма європейськими країнами зони помірного клімату. Він не перевищує 1,5 м3/га у межах землекористування державних лісгоспів, в яких середньорічний приріст становить 4,0 м3/га і більше.
Надходження фіскальних платежів за користування лісовими ресурсами і земельними угіддями, що є формою плати за землю, за даними Державної податкової адміністрації, в 2005 році склали 80079,5 тис. грн, або 7,66 грн/га лісових земель.
Зазначені та інші проблеми нами ретельно досліджені й пропонуються певні новації для практичного втілення в практику обчислення та справляння фіскальних платежів за лісокористування в процесі здійснення лісівництва, а також відображення розробленої методики обчислення реальних надходжень її до державного і місцевого бюджетів [4].
Метою написання статті є дослідження об’єктивності чинної системи справляння фіскальної плати за лісокористування і відображення розробленої методики обчислення реальних надходжень до бюджету, у тому числі під час проведення контрольно-перевірочної роботи.
Контроль за обчисленням і справлянням платежів за користування земельними угіддями та лісовими ресурсами необхідно починати з аналізу відповідних надходжень до державного і місцевого бюджетів за звітними даними державної податкової служби. Аналітичне опрацювання важливе під час встановлення питомих показників з метою об’єктивного їх порівняння і пошуку шляхів удосконалення системи оподаткування та підвищення ефективності господарювання суб’єктів підприємницької діяльності. Відповідні економічні показники щодо фіскальної політики можна отримати лише за умови, коли надходження коштів будуть зважені через площу земельних угідь, які як основний природний ресурс фактично використовуються суб’єктами господарювання з лісівництва, іншими підприємствами і організаціями, юридичними чи фізичними особами.
Враховуючи ускладнену систему визначення об’єктів оподаткування, а також те, що абсолютно домінуюча частка фіскальних надходжень поступає за ресурси деревини, які вилучається із лісонасаджень шляхом тільки головних рубок, здійсненні економічного аналізу доцільно також враховувати фізичні обсяги заготівлі товарних лісових матеріалів від проміжного користування. Без цього просто неможливо досягти соціальної справедливості системи обчислення і справляння фіскальних платежів за використання ресурсів деревини – основного продукту лісівництва і багатства українського народу.
На нашу думку, необхідно по-новому оцінювати обсяги надходжень лісового доходу (далі – ЛД) за результатами господарювання того чи іншого суб’єкта з рівнем ефективності використання ним земельних ресурсів для цілей лісівництва. Щодо земель сільськогосподарського призначення, як відомо, ставки земельного податку встановлюються Верховною Радою залежно від кадастрової їх оцінки. Землі, що використовуються для здійснення лісівництва, мають також різну продуктивність і грошову оцінку, що обчислюються в лісівництві за класами бонітету.
За лісівничою наукою, лісові землі відрізняються за так званими типами лісу, від яких залежить вибір лiсоутворюючих порід (тобто тих, що накопичують стовбурову деревину) під час здійснення лісовідновлення та кількість щорічного приросту стовбурової деревини. Якщо говорити про національну економіку лісівництва, тобто по Україні в цілому, то слід брати до уваги ліси та інші вкриті лісом площі за Державним земельним кадастром (далі – ДЗК) й оцінювати ефективність використання зазначених земель. Нерiдко вживається й iнформацiя щодо площi земель, вкритих лiсовою рослиннiстю, за Державним лiсовим кадастром – 9 400 тис. га [1].
Не вдаючись до деталізації облікових категорій, що вживають у лісівництві – лісові, вкриті лісовою рослинністю, невкриті лісовою рослинністю та ін., зазначимо, що землекористувачі, незалежно від форми власності, у межах користування яких є лісові землі (вони і є власне обліковою категорією „ліс”) повинні вносити до бюджету за них чітко встановлену суму платежу, незалежно від результатів господарювання на цих землях, незалежно від обсягів реалізованої деревини і за якими видами рубок (головне, проміжне, інші) вони вилучені із лісостанів. Адже у процесі вилучення біомаси у вигляді деревини із лісів того чи іншого суб’єкта господарювання з лісівництва, отже, й у межах суб’єктів адміністра-тивнотериторіального поділу країни, віднесення її до певного виду користування (головне чи проміжне), є зрозумілим лише для спеціалістів. Не можна вважати користування проміжним, тобто другорядним, у результаті якого обсяг вилучення біомаси із лісостанів і заготівлі товарних лісових матеріалів перевищує обсяги, добуті внаслідок „головного” користування. Інакше змістовну відповідь можуть дати хіба що правоохоронні органи. І тільки в тому випадку, коли до складу їхніх контрольних комісій будуть залучені фахівці, не пов’язані власне з підприємницькою діяльністю.
Завантажити реферат