Сторінка
3
Увага у молодших школярів розвивається у шкільному і позашкільному середовищі. Учбова діяльність ставить нові, щораз складніші вимоги до уваги учнів і разом з тим приводить до створення тих внутрішніх умов, від яких залежить її подальший розвиток. Дітям потрібно усвідомлювати завдання, виконувати їх незалежно від того, привабливі вони чи ні, відповідно планувати і організовувати свою діяльність, контролювати її хід і результати. Разом з тим у ході учбової діяльності діти збагачуються новими знаннями, вміннями і навичками, у них з’являються нові інтереси, перспективні цілі, розвиваються вольові якості, які дають їм змогу поступово переходити до досконалішої внутрішньої організації і регуляції діяльності.
Розвиток довільної уваги в молодшому шкільному віці проходить ряд послідовних етапів. Зокрема, у 6 років виникає елементарна форма довільної уваги під впливом самоінструкції. Довільна увага найбільше розвивається в активній діяльності, в іграх, маніпуляції предметами, під час виконання різних дій. У 7-річному віці увага розвивається й удосконалюється, відбуваються наступні зміни: розширюється обсяг уваги; зростає її стійкість; формується післядовільна увага. Обсяг уваги у даному віці залежить від минулого досвіду і розвитку дитини.
Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мовленням, і в цьому віці довільна увага формується в зв'язку з загальним зростанням його ролі в регуляції поведінки дитини. Що краще розвинуте мовлення у дитини цього віку, то вищим є рівень розвитку сприймання і раніше формується довільна увага.
Мислення. У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного. Конкретність мислення першокласників виявляється передусім у тому, що при розв’язанні розумового завдання вони опираються на означені словами конкретні предмети, їх зображення або уявлення. Їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити відповідні висновки, ніж навести приклад до загального правила.
Під впливом навчання в структурі мислення дитини змінюється співвідношення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів на користь зростання ролі останніх.
Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні завдання, виконуючи потрібні для цього дії та операції і виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях та умовиводах.
Аналіз на початках має практично-дієвий і образно-мовний характер. Від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмету, діти поступово переходять до комплексного, прагнучи розглянути усі частини, чи властивості предмета пізнання, хоча ще не вміють встановлювати взаємозв’язки між ними.
Розвивається систематичність аналізу, уміння знаходити серед різних частин і властивостей предметів головні. Об’єктами аналізу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища.
Аналіз поступово пов’язується із синтезом, однак для молодших школярів перший є доступнішим розумовим процесом. Їм легше виділяти елементи в цілому, ніж об’єднувати в ціле окремі поняття. (А. Валлон, І. Ломпшер).
Загалом, засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів, необхідним для узагальнення і формування понять. Однією з тенденцій, яка має місце в абстрагуванні, є готовність вважати зовнішні, яскраві, вражаючи ознаки об’єкта суттєвими, хоча вони нерідко і не є такими. Крім того, молодшим школярам порівняно легше дається абстрагування властивостей предметів, ніж їх зв’язків і відношень.
Із трьох взаємопов’язаних функцій абстрагування у пізнавальній діяльності (ізолювання ознак об’єктів, виділення їх, розчленування) молодші школярі частіше використовують першу. Виділяючи певні ознаки об’єктів, діти не повністю абстрагуються від інших, внаслідок чого їм важко здійснювати варіювання істотних і неістотних ознак. Тому діти часто їх ототожнюють.
Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення: від переважно наочно-мовних діти переходять до уявно-мовних, а згодом – і до понятійно-мовних. Відповідно змінююься і результати узагальнення.
Спеціальна робота, спрямована на формування умінь узагальнювати, групувати, класифікувати об’єкти, є умовою успішного розвитку у молодших школярів даної мислительної операції. Узагальнення виступає основою розвитку конкретизації, тобто уміння застосовувати результати узагальнення в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.
Експериментальні дослідження пошукового характеру переконливо довели, що за дотримання ряду умов можна забезпечити набагато ефективніший перехід учнів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного.
З віком зростає кількість індуктивних умовиводів, змістовність та істинність яких залежить від накопиченого дітьми досвіду. Водночас формуються і дедуктивні міркування, які ґрунтуються спочатку на конкретних узагальненнях, основою яких є чуттєві спостереження, а згодом – і на абстрактних судженнях, конкретною ситуацією. Індуктивними умовиводами молодші школярі оволодівають швидше.
Спостерігаються істотні індивідуальні особливості розумової діяльності молодших школярів, виражені у рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення.
Особливості розвитку мовлення, пам’яті та уяви молодших школярів
Мовлення. Мислення не може розвиватися без мови. В логічному мисленні важлива роль належить поняттям, в яких узагальнені ознаки явищ . Явища позначені словами, внаслідок ,в слові явище набирає необхідну для спілкування оболонку. Яка б ні була складна думка людини , вона знаходить своє втілення у формах мови.
Таким чином, оволодіння мовою створює умови для розвитку мислення. Психолог М. І. Жинкин зазначав : “ Мова - це канал розвитку інтелекту . Чим раніше оволодіти мовою, тим легше і повніше оволодіти знаннями. “ Тому саме розвиток мовлення є найважливішою задачею навчання рідній мові .
На значення і роль усного мовлення в загальному розвитку дитини, і, зокрема, на його вплив на писемне, вказує цілий ряд вчених: В.Г.Шереметьєвський , В. В.Голубков , М. М.Соколов, М. І. Жинкин, М. Р. Львов. Виключного значення усному мовленню в навчанні та розвитку надав К. Д. Ушинський: „випереджаюче” засвоєння слів корисне, так як воно спонукає дитину рано чи пізно засвоїти і зрозуміти - наповнити слово змістом. „У своїй книзі „Рідне слово” К.Д .Ушинський стверджує, що дитина, яка навчається рідної мови , оволоділа словом, п¢є духовне життя й силу .
Великого значення роботі над словом, оволодінню багатством рідної мови надає В.О.Сухомлинський „У початкових класах , з перших кроків навчання найважливішим елементом знань стає слово, точніше, реальний, навчальний світ, який виражається в слові . , зробіть слово одним із найголовніших інструментів творчості”. „Як важливо , щоб слово жило, трепетало в свідомості дитини, щоб воно стало для неї інструментом, за допомогою якого вона опановує знання”