Сторінка
2

Стан і розвиток пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку

І, напевне, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад.

У процесі навчальної діяльності збагачується мотивація школяра. Розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов’язку, відповідальності перед вчителем та батьками.

Власне, логіка розвитку дитячої гри зумовлює формування передумов для поступової трансформації ігрової мотивації в навчальну, при якій дії виконуються заради конкретних завдань і умінь, що дозволяє добитися похвали, визнання з боку дорослих і однолітків, особливого статусу.

За даними Н. І. Гуткіної, діти 3-5 років отримують задоволення від процесу гри, а 5-6 років – не лише від процесу, а й від результату, тобто перемоги у грі. В іграх за правилами, які характерні для старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, виграє той, хто краще освоїв гру. Приміром, для гри у «класики» потрібне спеціальне тренування, щоб влучно кидати битку, стрибати, добре координувати свої рухи тощо. Дитина прагне відпрацювати відповідні навички, виконуючи окремі, не дуже цікаві дії. Тобто, в ігровій мотивації уже наявне певне зміщення акценту з процесу на результат, окрім того, розвивається мотивація досягнення.

Повноцінна діяльність дитини у навчальних ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій – дій контролю. Учень повинен уміти співвідносити свої навчальні дії з даними зразками, пов’язувати отримані результати з рівнем та повнотою їх виконання. Спочатку провідна роль в організації контролю належить учителю, та поступово на цій основі формується самоконтроль учня за процесом засвоєння знань.

За даними А.І. Ліпкіної, молодші школярі високо оцінюють власну роботу, якщо витратили на неї багато часу та доклали чимало зусиль, незалежно від отриманого результату. До роботу інших діти ставляться, зазвичай, критичніше. Тому молодших школярів слід спеціально вчити оцінювати не лише власну роботу, але й роботу однокласників за загальними критеріями.

З цією метою часто використовуються такі прийоми, як взаємне рецензування, колективне обговорення відповідей тощо. Вони дають позитивний ефект саме у початковій школі. Починати аналогічну роботу в середніх класах менш ефективно, оскільки підлітки, орієнтуючись передусім на думку однолітків, уже не так легко сприймають загальні критерії оцінки і способи її трактування.

Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати оремо навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Особливості розвитку уваги і мислення молодших школярів

Увага дитини розвивається у зв'язку з розвитком її життєдіяльності, виникненням нових потреб. Проте оптимальні умови для розвитку уваги дитини створюються у процесі учбової діяльності, коли починає формуватися довільність психічних процесів, у тому числі уваги й уважності як властивості особистості.

Розвиток уваги у молодшому шкільному віці пов'язаний із оволодінням новим видом діяльності - учбовою, яка стає провідною і формує нові інтереси, розширює кругозір, сприяє оволодінню новими видами практичної діяльності. Молодший школяр усе більше звертає увагу на ті сторони реальної дійсності, що раніше залишалися поза увагою.

Дитина приходить до школи, маючи всі види мимовільної і довільної уваги. Проте довільна увага перебуває лише на початку другої фази свого розвитку. У процесі шкільного навчання вона далі вдосконалюється, причому тільки наприкінці молодшого шкільного віку її розвиток вступає в свою більш високу фазу.

У цьому віці досить сильною є реакція на все нове і яскраве. Дитина ще не може керувати своєю увагою і часто опиняється під владою зовнішніх вражень. Розвиток мимовільної уваги у молодшому шкільному віці пов’язаний зі збагаченням досвіду, розширенням кола інтересів дитини, у зв'язку з чим її увага приковується до більш широкого кола предметів і явищ дійсності. Дана форма уваги як домінуюча зустрічається в учнів початкових класів на початку навчання.

Мимовільна увага молодшого школяра виникає завдяки образному, наочному, яскравому навчальному матеріалу та емоційності його викладання. Одна із загальних особливостей уваги молодшого школяра - це здатність легше зосереджуватись на предметах зовнішнього світу, аніж на власних думках, і відповідно сенситивність у формуванні проявів мимовільної уваги.

Особливості мимовільної уваги молодшого школяра залежать від розвитку нервової системи, а саме від зміни процесів збудження та гальмування у корі великих півкуль, які у молодших школярів відбуваються досить швидко. Цим пояснюється те, що діти молодшого шкільного віку дуже чутливі до зовнішніх вражень, легко звертають увагу на кожний подразник. Тому нове джерело збудження, яке виникає в корі мозку, спонукає дитину відволікатися від того, на чому вона була зосередженою. Результатом відволікання є нестійкість уваги, безпосереднє переключення її з одного предмета на інший, тобто її мимовільність. Учбова діяльність сприяє формуванню уваги через систему зовнішньо заданих вимог.

Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів у процесі учбової діяльності створює підґрунтя для подальшого розвитку мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу. Включаючись під керівництвом дорослих у різні види діяльності (гра, малювання, виконання нескладних доручень тощо), молодші школярі можуть тривало ними займатися, виявляючи необхідну для цього стійкість їх мимовільної уваги. Із віком дітей ця стійкість помітно зростає.

Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мисленням. Діти не можуть зосередити свою увагу на нечіткому, незрозумілому, вони швидко відволікаються і починають займатися сторонніми справами. Тому необхідно складне, незрозуміле зробити для учнів доступним і зрозумілим, розвивати вольові зусилля, а разом з тим і довільну увагу.

Навіть за зосередження уваги діти неспроможні помітити головного, істотного. Це пояснюється особливостями їхнього мислення: наочно-образний характер мисленневої діяльності веде до того, що діти всю свою увагу спрямовують на окремі предмети чи їхні ознаки. Образи, уявлення, які виникають у свідомості, викликають емоційне переживання, що має гальмівний вплив на мисленнєву діяльність. І якщо суть предмета не знаходиться на поверхні, якщо вона замаскована, то молодші школярі не розпізнають її. Із розвитком і удосконаленням розумової діяльності діти стають усе більше здатними зосередити свою увагу на головному, основному, істотному.

Дитині недостатньо розуміти, що вона повинна бути уважною, необхідно навчити її цього. Основні механізми довільної уваги закладаються в дошкільному дитинстві і розвиваються у процесі навчання. У цей період розвиток довільної уваги передбачає формування трьох умінь: прийняття інструкцій, які поступово ускладнюються; утримання увагою інструкцій упродовж усього заняття; розвиток навичок самоконтролю.