Сторінка
1

Фінансування інноваційної діяльності в Україні

Наука та інновації в ХХІ столітті значною мірою визначають процес економічного розвитку держави. Створення та успішне застосування різноманітних нововведень дозволяє істотно змінити обсяги та якість виробництва і споживання, різко підвищити продуктивність праці, знизити сукупні витрати на виробництво, випускати конкурентоспроможну продукцію. Перехід на інноваційну модель розвитку економіки не може здійснюватися винятково через ринкові інструменти. З ними повинні органічно поєднуватися адміністративні методи і механізми [1]. Стимулювання науково-технологічного розвитку, реалізації завдань структурно-інноваційної перебудови економіки повинно стати одним із визначальних завдань інноваційної політики уряду.

Інноваційна політика реалізується в часовому і просторовому аспектах. Часовий аспект визначає дії держави з інноваційної діяльності на поточний момент і на тривалу перспективу. Просторовий аспект інноваційної політики визначає дії держави по основних напрямах впливу на економіку країни в територіальному вимірі. Цілі і напрями інноваційної політики держави визначаються перш за все характерною особливістю тієї чи іншої галузі, її виробничо-економічним потенціалом і рівнем конкурентоспроможності основної продукції.

Питання інноваційної політики досліджувалися рядом учених, серед яких необхідно назвати: Антонюка Л.Л., Гальчинського А.С., Геєця В.М., Жаліло А.Я., Поручника А.М., Савчука В.С., Шумпетера Й. та ін. У їх працях знайшли відображення основні положення інноваційної політики держави. Але в Україні навіть не створено міцного підґрунтя для запровадження основ інноваційного розвитку. Йдеться не про доцільність чи можливість створення системи підтримки технологічних змін, а про концептуальні основи, критерії, інструменти й механізми економічної політики, яка в межах нинішніх фінансових, структурних та інституційних обмежень була б спроможною забезпечити реальне, а не декларативне зростання інвестицій у технологічні зміни та належну мотивацію інноваційного підприємництва.

Метою роботи є дослідження інноваційної політики України в напрямі її фінансування і державного управління.

За даними Державного комітету статистики України, протягом 1995–2003 рр. фінансування наукових і науково-технічних робіт в Україні здійснювалося в основному за рахунок таких джерел: державного бюджету (27,5–39,9 %); власних коштів (1,9–8,6 %); коштів вітчизняних замовників (34,0–39,2 %); іноземних держав (15,6–26,1 %) та інших джерел (5,2–8,8 %).

Обсяг фінансування на зазначені цілі щорічно зростає. У 1995 р. всього виділено 652,0 млн грн., у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 244,9 млн грн. і власних коштів підприємств – 14,6 млн гривень (табл. 1). У 2003р. обсяг фінансування збільшився до 3597,4 млн грн., в тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 1070,7 млн грн. і власних коштів підприємств – 228,5 млн гривень.

Аналіз структури джерел фінансування науково-технічних робіт показує наявність тенденції зростання частки іноземного інвестування та зменшення частки бюджетних асигнувань. Так, якщо в 1996 р. за рахунок коштів державного бюджету було профінансовано 39,9 % науково-технічних робіт, коштів вітчизняних замовників – 34,5 %, а 17,0 % – за рахунок коштів іноземних держав, то в 2003 р. зазначені показники відповідно становили 29,8 %, 37,3 %, 24,3 %.

Таблиця 1

Розподіл обсягу фінансування наукових і науково-технічних робіт за джерелами фінансування (у фактичних цінах; млн. грн.)