Сторінка
3
Як показують дослідження, банківська система України до цього часу залишається відносно слабкою та недостатньо розвиненою, а тому не може забезпечити необхідними довгостроковими кредитними ресурсами національні підприємства та організації. Так, за даними Міжнародного валютного фонду станом на кінець 2001 року банківська система України за такими показниками як частка вимог приватного сектору економіки, обсяг строкових депозитів і внутрішніх кредитів у ВВП поступається не тільки економічно розвиненим країнам, але і країнам Центральної та Східної Європи.
Для фінансування інноваційної діяльності можуть використовуватися кошти іноземних інвесторів. У країнах, що розвиваються, та в перехідних економіках саме іноземні інвестиції розглядаються як важливе джерело організаційних і технічних інновацій. Серед вітчизняних учених-економістів і експертів поширена думка, що саме іноземні інвестори здатні переорієнтувати економіку України на інноваційні рейки. Проте, як показує аналіз, в дійсності обсяги іноземних інвестицій, що надходять до України, залишаються низькими, а їхня структура не дозволяє говорити про їхній інноваційний характер. У ній переважають вкладення у виробничу сферу, причому вони майже не торкаються перспективних високотехнологічних виробництв. Натомість зростають вкладення у сферу торгівлі, які ведуть до зростання імпорту в Україну, причому перш за все – продукції споживчого характеру.
За даними Держкомстату України станом на 01.01.2004 обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України становив 6657,6 млн дол. США, що складає 140 дол. США на одного жителя України.
Найбільш інвестиційно привабливими в Україні залишаються підприємства оптової торгівлі і посередництва в торгівлі – 996,3 млн дол. США (15,0 % загального обсягу інвестицій) і підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів – 988,3 млн дол. США (14,8 %).
Інвестиційно привабливими в цілому є проекти, що реалізуються за такими видами економічної діяльності, як металургія і оброблення металу – 268,3 млн дол. (19,2 %), харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – 182,9 млн дол. (13,1 %), видобування енергетичних матеріалів – 127,3 млн дол. (9,1 %), транспорт і зв’язок – 116,9 млн дол. (8,4 %), виробництво машин та устаткування – 101,1 млн дол. (7,2 %), готелі і ресторани – 92,7 млн дол. (6,6 %), хімічне виробництво – 82,8 млн дол. (5,9 %).
Як показав аналіз, у багатьох випадках за рахунок безпосереднього використання бюджетних коштів, створення вільних економічних зон і пільгового кредитування здійснювалося фінансування так званих „інноваційних та експортно-орієнтованих проектів”, які у багатьох випадках такими не були.
За останні десять років було профінансовано створення значної кількості так званих „номенклатурних” підприємств під безпосередньою опікою колишніх та сьогоднішніх директорів заводів, фабрик і організацій, керівників міністерств і відомств, партійних і комсомольських керівників – тих, хто займав відповідальні посади у державному секторі управління та економіки. Вони відповідно до своїх інтересів проводили заходи ринкових перетворень, і, насамперед, з приватизації майна. Це дозволило їм швидко розбагатіти й очолити найприбутковіші монопольні структури. Проте це аж ніяк не сприяло розвитку інноваційних процесів. Навпаки, переміщення державних коштів до „номенклатурних підприємств” заблокувало продуктивне підприємництво, зокрема їх інноваційну діяльність.
До основного недоліку такої політики належить і той факт, що пільгове оподаткування по певних пріоритетних напрямах діяльності порушує принцип рівності суб’єктів підприємницької діяльності та умови конкуренції, а також потенційно призводить до корупції. Це, з одного боку, ілюструє, що економіка України ще далеко не ринкова, а суспільство не демократичне, бо успішний пошук ренти або вдале штучне створення ренти є прерогативою адміністративно-командних економік і недемократичних суспільств. А з іншого – свідчить про те, що факт наявності податкових пільг, який призводить до непропорційного росту податкового адміністрування, обтяжливість і надмірність якого і є одним з основних чинників високої вартості плати підприємців за доступ до ринку, ще не знайшов широкої підтримки в підприємницькому та адміністративному середовищі.
Незважаючи на прийняті законодавчі та нормативно-правові акти, спрямовані на інтенсифікацію інноваційної діяльності в Україні, обсяг використання нових прогресивних технологічних процесів у промисловості щорічно знижується. Якщо у 1991р. у різних галузях промисловості було впроваджено 7303 таких технологічних процесів, то у 2003р. – лише 1482, або майже в 5 разів менше. Знижується також обсяг впровадження маловідхідних ресурсозберігаючих і безвідходних технологій: у 1991 р. – 1825, а в 2003р. – лише 606, або майже в 3 рази менше.
Знижується також кількість підприємств, що впроваджують інновації. Так, за даними Держкомстату України питома вага промислових підприємств, що впроваджували інновації в 1995 р. становили 22,9 %, з них впроваджували нові технологічні процеси – 8,4 % та освоювали виробництво нових видів продукції – 20,3 %, у 2000р. кількість таких підприємств зменшилась і відповідно складала 14,8 %; 4,1 % і 13,3 %, а в 2002 р. їх стало ще менше – 14,6 %; 3,4 % і 13,2 %.
Завантажити реферат