Сторінка
5
Джерело: Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000. – С. 621.
Тому основні високодохідні податки в Україні – податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств, на нашу думку, повинні перебувати у спільному використанні різних рівнів органів влади, що вплинуло б на повноту збору даних податків на всіх рівнях бюджетної системи, сприяючи зацікавленості у цьому місцевих органів влади. Це також дозволило б скоротити рівень дотаційності регіонів.
Оскільки податок на додану вартість найбільше відповідає вимогам регулювання доходів бюджетів (надходження від нього є найбільшими та відносно рівномірними по території країни, на цей податок найменше впливає економічна кон’юнктура), тому варто було б встановити диференційовані нормативи відрахувань від нього до місцевих бюджетів на постійній або довготривалій основі. Так, це здійснюється у Німеччині щодо податку на додану вартість у частині, що спрямовується землям, за середньою його величиною на одного жителя, виходячи з чисельності населення земель, враховуючи деякі особливості окремих земель, тобто диференційовано.
Що стосується роздільних податків (за західною термінологією) і дотримання принципу „один податок – один бюджет”, то позитивним у цьому є забезпечення стійкості податкової бази і підвищення зацікавленості місцевих органів влади у її збільшенні, а також можливість на кожному рівні прогнозувати доходи відповідного бюджету [7].
Заходи, що здійснюються місцевими органами влади щодо виконання дохідної частини місцевих бюджетів в Україні, недостатні через низький рівень виконавчої дисципліни, а також через істотні недоліки в бюджетному процесі. Потрібна розробка і здійснення додаткових заходів щодо істотного реформування бюджетного процесу.
Проводячи політику фіскальної децентралізації, потрібно брати до уваги численні чинники економічного розвитку, такі як: особливості державної політичної системи та історично сформованих взаємовідносин між її різними ланками. При цьому актуальним завданням політики децентралізації державних фінансів України є саме зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.
Ринкові умови вимагають застосування новітніх методів бюджетного прогнозування. Тому необхідно прийняти рішення щодо запровадження довгострокового бюджетного планування (на 5 років) із щорічним його уточненням на сесії Верховної Ради України при схваленні Державного бюджету України на відповідний рік. Такі законодавчі засади сприятимуть послідовності у суспільному виборі та прийнятті ефективних бюджетних рішень при затвердженні Державного бюджету України та Державної програми соціально-економічного розвитку на плановий рік і середньострокову перспективу.
Нестабільність фінансової бази місцевого самоврядування призводить до проблеми бюджетного вирівнювання. При збільшенні диспропорцій у територіальному розміщенні податкової бази центральній владі все важче здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпечення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету на всій території України. Щоб місцеве самоврядування в Україні не виявилося тільки задекларованим, необхідно провести реформування фінансового забезпечення цього інституту влади. У першу чергу варто зосередити увагу на ефективному перерозподілі бюджетних функцій між державою і місцевим самоврядуванням на користь останнього через розширення фінансової компетенції місцевого самоврядування.
Система бюджетних трансфертів повинна враховувати відмінності у фінансових потребах територій, створювати стимули для підвищення ступеня використання місцевими органами власного дохідного потенціалу, також вона повинна бути стабільною, передбаченою, відповідати динаміці потреб регіонів.
Виникає необхідність побудувати нову модель формування та використання фінансових ресурсів місцевими органами влади, що базуватиметься на новому підході до визначення відповідальності за вирішення тих чи інших функцій управління в адміністративному районі чи області.
Розглянувши зарубіжний досвід, можна зазначити, що у світовій практиці існує багатий досвід місцевого оподаткування. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування може служити для України орієнтиром при виборі переліку місцевих податків і зборів, а також під час встановлення пільг щодо них. Застосування досвіду, набутого розвиненими країнами протягом тривалого проміжку часу, потребує етапності в реформуванні вітчизняної системи місцевого оподаткування з урахуванням особливостей розвитку країни.
При здійсненні реформування місцевого оподаткування доцільно було б ввести як різновид податків на майно податок на багатство (статки), у зв’язку з великим розривом між найбагатшими та найбіднішими верствами населення. Об’єктом оподаткування цим податком можуть бути яхти, дорогі автомобілі, приватні літаки, вертольоти. Так, з 2006 року такий податок введено в Італії, надходження від податку на багатство плануються у розмірі 1 млрд дол. США.
Також необхідно підвищити роль екологічних місцевих податків, таких як: збір на збирання та утилізацію сміття.
Такі ж податки, що не забезпечують надходження коштів до місцевих бюджетів – збір за участь у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право проведення місцевого аукціону, – потрібно виключити з переліку місцевих податків і зборів, оскільки вони не мають фіскального значення.
Література:
1. Зайчикова В.В., Хомра І.О. Показники оцінки фінансової самодостатності органів місцевого самоврядування // Наукові праці НДФІ. – Вип. 3 (32). – 2005. – С. 48.
2. Іванова Н.Г. Тенденції та особливості формування доходів бюджетів регіонів в умовах податкової реформи // Фінанси та кредит. – 2005. – № 15 (105). – С. 22.
3. Максюта А.А. Фінансово-бюджетна складова системи державного управління і місцевого самоврядування // Наукові праці НДФІ. – Вип. 3 (32). – 2005. – С. 6.
4. Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2006. – № 4. – С. 24.
5. Слухай С.В., Гончаренко О.В. Зарубіжний досвід організації місцевих фінансів // Фінанси України. – 2006. – № 7. – С. 12.
6. Старостенко Н.В. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади: теоретичні підходи і особливості їх застосування в Україні // Фінанси України. – 2004. – № 6. – С. 39.
7. Игудин А.И. Некоторые проблемы межбюджетных отношений // Финансы. – 2005. – № 5. – С. 8.