Сторінка
3
Друге місце у податкових надходженнях місцевих бюджетів займав податок на прибуток підприємств, але після передачі його надходжень до державного бюджету частка цього податку почала різко знижуватися. Зараз до місцевих бюджетів надходить податок на прибуток підприємств комунальної власності. Його частка у місцевих бюджетах становила у 2004 році – 0,3 %, у 2005 році – 0,8 %.
Дещо зменшилися надходження плати за землю: з 7,2 % в 2001 році до 5,1 % у 2005 році.
Неподаткові надходження місцевих бюджетів збільшуються за рахунок зростання власних надходжень бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Частка неподаткових надходжень зросла від 3,4 % у 2001 році до 6,6 % у 2005 році. Решта неподаткових надходжень, таких як: доходи від власності та підприємницької діяльності, – зменшується.
Співвідношення податкових і неподаткових надходжень у доходах місцевих бюджетів показує рівень стійкості дохідної бази місцевих органів самоврядування. Статистика показує, що воно становило: у 2001 р. – 59,1 : 8,7; 2002 р. – 58,3 : 7,3; 2003 р. – 54,2 : 7,1; 2004 р. – 46,2 : 5,5; 2005 р. – 44,0 : 6,6. Порівняно із зарубіжними країнами цей показник досить низький. Найвища частка податкових надходжень серед федеративних держав у Німеччині – 60 % і Канаді – 59 %, а серед унітарних – у Швеції – 74 %, Данії – 53 %, Франції – 45 %, Норвегії – 44 %. Частка неподаткових надходжень у наведених країнах значно вища, ніж в Україні, і не існує такого великого розриву між обсягом податкових та неподаткових надходжень [6].
Стійку тенденцію до зростання має в Україні питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів: якщо у 2001 році вони становили 29 %, то у 2004 році їхній обсяг зріс до 42,5 %, а у 2005 році – 43,5 %.
Частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів розвинених країн та більшості країн з перехідною економікою значно нижча, ніж в Україні. У Литві така частка складає 0,3 %, Румунії – 10,8 %, Словаччині – 19,0 %, Словенії – 20,9 %, Латвії – 28,1 %, Болгарії – 33,0 %, Польщі – 40,2 % [1].
В останні роки в доходах місцевих бюджетів в Україні дещо зростають доходи від операцій з капіталом. Так, у 2001 році їхня частка становила 0,4 %, у 2004 році вона зросла до 4,3 %, у 2005 році – 3,9 %. Однак порівняно із зарубіжними країнами цей показник залишається досить низьким. Наприклад, у Великобританії, Словаччині, Угорщині частка доходів від операцій з капіталом у доходах місцевих бюджетів становить понад 10,0 % [2].
Протягом останніх років зменшується кількість державних цільових фондів у складі місцевих бюджетів, відповідно зменшуються і суми їхніх доходів. Так, питома вага доходів цільових фондів у 2001 році становила 2,7 %, у 2004 році – 1,5 %, у 2005 році – 2,1 %.
Тому, вдосконалюючи систему формування доходів місцевих бюджетів в Україні на сучасному етапі слід враховувати деякі аспекти зарубіжного досвіду.
Так, у Великобританії, де функціонує англосаксонський тип місцевого самоврядування, що характеризується відсутністю на місцях повноважних представників уряду, які контролюють діяльність обраних місцевих органів влади, система місцевого самоврядування ґрунтується на системі „корпоративного управління”. Власні доходи місцевих бюджетів країни становлять близько 30 %, інші доходи надходять у вигляді дотацій та субвенцій. Близько 70 % видатків спрямовані на утримання соціальної сфери. Джерелами доходів місцевих бюджетів у Великобританії є:
– дотації та субсидії, які переказують центральні органи влади (близько 70 %);
– відрахування до місцевих бюджетів у вигляді плати за землю, що не перебуває у сільськогосподарському утриманні, та податок на нерухомість (близько 15 %);
– інші доходи – орендна плата за житло, оплата послуг, які надають місцеві органи влади (близько 15 %).
Необхідно також зазначити, що уряд Великобританії з 1997 року збільшив обсяг повноважень місцевих органів влади для того, щоб їхня діяльність покращила якість державних послуг.
Отже, місцеві уряди у Великобританії у фінансовому розумінні значно залежать від центрального уряду, а висока частка грантів у доходах місцевих органів влади свідчить про бажання держави здійснювати контроль за витрачанням коштів.
Для місцевого самоврядування у Франції характерний високий рівень централізації влади, що виражається в системі адміністративного контролю центральної влади над місцевими органами. У межах регіональної концепції економічного та соціального розвитку територій були організовані регіони, які отримали повноваження щодо реалізації національного та розробки і реалізації власного плану розвитку. Координація національного та регіонального планів забезпечується за рахунок спільного підписання планових контрактів, спрямованих на реалізацію загальних пріоритетів економічного розвитку територій. Контрактні відносини поширюються на такі пріоритети:
– зайнятість та економічний розвиток (16 % фінансових зобов’язань);
– підготовку кадрів та наукові дослідження (18 %);
– систему комунікацій (44 %);
– солідарність та узгоджені дії для підтримання найменш розвинених територій (22 %).
Видатки місцевих бюджетів країни контролюються органами державної влади та поділяються на статті поточних і капітальних видатків. Головним джерелом покриття поточних витрат є субсидії від центрального уряду. Іншим джерелом доходів місцевих бюджетів є місцеві податки і збори: податок на землю, податок на житло, транспортні збори та інші. Таким чином, місцеве самоврядування Франції значною мірою підпорядковується державній владі та майже позбавлене фінансової самостійності.
Органи місцевого самоврядування в Німеччині виконують функції державного управління у межах делегованих повноважень, але водночас функціонують як самостійні інститути самоврядування. Як Федерація, так і землі мають право встановлювати види податків і приймати відповідні закони. При цьому Федерації належить виняткове право щодо питань митних зборів і фінансової монополії. Землі мають виняткову законодавчу компетенцію щодо місцевих споживчих податків і податків на специфічні форми використання доходів (на право проведення полювання).
Дохідні джерела комунальних бюджетів перераховані у фінансовій конституції країни, яка визначає дві основні категорії доходів місцевих бюджетів: власні комунальні джерела та фінансові трансферти з федерального та регіонального бюджетів. До власних податкових доходів належить прибутковий податок – 15 % від загальних надходжень податку, промисловий та земельний податки, частка який нині становить близько 50 % від загальної суми доходів місцевих бюджетів Німеччини. Значну частину комунальних доходів становлять платежі та збори, які сплачують громадяни комун. До місцевих податків і зборів належать податок із утримання собак, з мисливців, риболовів та інші, які становлять лише 1,5 % від загальної суми податкових надходжень місцевих органів влади в державі.
Завантажити реферат