Сторінка
7

Формування у молодших школярів граматичних понять роду, числа і відмінка іменників

Учений визнає невідповідність числової форми іменника дійсному кількісному вияву названого ним предмета і говорить також про інші значення опозицій числових форм – цілісність/ розчленованість, означеність/ неозначеність, конкретизованість/ узагальненість. При цьому вчений звертає увагу на те, що мовна категорія числа, як і всяка інша граматична категорія, отримала й інші, власне конструкційні функції, які характеризують мову як системно-структурну побудову.

Дослідник підкреслює: хоч своїм походженням граматичні категорії тісно пов’язані з дійсністю, але вони не копіюють змісту й структури мисленнєвих категорій. «Граматичне значення підлягає узагальненню, абстрагуванню й формалізації у строгій відповідності до принципів і закономірностей системних відношень у мовній структур. Унаслідок цього виникає розбіжність між граматичним значенням і мисленнєвою ідеєю, генетично з ним пов’язаною. Ця неузгодженість полягає в тому, що граматична категорія набуває універсального характеру й обов’язковості.

На думку В.І. Дегтярьова, саме граматичні категорії, які охоплюють усі слова тієї чи іншої частини мови, а не узагальнене лексичне значення слів, формують частиномовне значення. Дійсно, слова біг, швидкість, ясність, білизнá предметів не позначають, а за семантикою збігаються з дієсловами бігати й прикметниками швидкий, ясний, білий. Проте їх зараховують до іменників, і підставою для цього, як уважає вчений, є їхнє граматичне оформлення, яке реалізує предметність як категоріальне значення іменника.

Відсутністю ознаки обчислюваності пояснюється відхилення у вираженні категорії числа. Безпосереднім виявом їх є іменники, яким властива тільки форма однини (singularia tantum), і іменники, вживані тільки у множині (pluralia tantum) .

До класифікаційного різновиду категорії числа належать іменники singularia tantum, тобто ті, які функціонують тільки в однині. Вони поширюються на такі групи іменників:

а) матеріально-речовинні, що вказують на недискретну множинність: молоко, масло, сметана, цукор, папір, руда, солома, залізо, мідь, олово, сталь, асфальт, сніг, пісок;

б) абстрактні іменники, які позначають дію, процес, стан тощо: біг, біганина, плавання, піднесення, голубизна, голубінь, жовтизна, синь, глибінь, далеч, братерство, вічність, вологість, здоров’я;

в) збірні іменники зі значенням нерозчленованої множинності однорідних предметів: дітвора, парубота, студентство, молодь, листя, гілля, бадилля, колосся, дубняк, осичина, гарбузиння;

г) власні назви: Петро, Київ, Дніпро, Десна, Кавказ, Шевченко.

Проте і ці іменники можуть мати множинну форму, коли позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі. Виражаючи й інші семантичні відтінки, окремі слова одиничної форми можуть виступати у формі множини та змінюватися за числами. Наприклад: сир – сири, сталь – сталі.

Категорія числа, взаємодіючи з речовинними семемами, виконує деривативно-корелюючу функцію, утворюючи іменники на позначення видів або сортів речовини: гуталін – гуталіни, акварель – акварелі, білило – білила, лак – лаки, фарба – фарби, фініфть – фініфті, емаль – емалі і под.

У тих випадках, коли форма множини позначає вироби з відповідної речовини, категорія числа реалізує релятивно-корелюючу функцію, оскільки подібні множинні форми утворюються від семеми із значенням виробу з певної речовини, напр.: До далекої цієї подорожі княгиня готувалась ще з зими: сама одібрала для імператорів і для кого буде надоба дари великі – хутра, риб’ячий зуб, золоті й срібні емалі (С. Скляренко); Химери плели ж на нас усі, хто в лаки, в лоски обкрилися… (П. Тичина); Українські фініфті відзначаються великою мальовничістю, яскравістю (Укр. золотарство).

Іменники – власні назви (singularia tantum) своїм лексичним значенням співвідносні з предметами, явищами, особами, істотами одиничними в природі: Могутній і вільний Дніпрославута так само милий моєму серцю, як і рідний тихий Дон (М. Шолохов).

Іншого кількісного вияву ці предмети мати не можуть, крім одиничного; цим обумовлюється і граматичне значення однини, виражене в відповідній числовій формі .

Іменники singularia tantum своїм лексичним значенням співвідносяться з якимось одним, окремим видом матеріалу чи речовини, а граматичне значення числа (однина) виражає одиничний вияв його виду.

Іменники – абстрактні поняття одиничні (однини), виражають у своєму значенні абстраговану від носія процесуальну ознаку, його якість, властивість. Кожна з них представлена як така і тому одинична в своєму кількісному виявленні.

Категорія числа узагальнено відображає кількісні відношення предметів, позначуваних іменниками. Словозмінна категорія числа реалізується в українській мові у протиставленні двох рядів форм – однини і множини. Ці форми становлять дві іменникові парадигми. Одиниці типу книга – книги, стіл – столи, подія – події функціонують не як окремі слова, а як форми одного й того ж слова, виражені за допомогою закінчень, які одночасно виступають і показниками відмінкових значень .

У своєму типовому вираженні форми однини й множини поширюються на ті іменники, які виступають назвами обчислюваних предметів, явищ або подій. Однина означає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів. Множина вказує на два, три і більше (аж до нескінченності) однорідних предметів.

За давньоруської доби існувала ще й третя форма числа в іменників – двоїна. У процесі розвитку української мови ця форма відмерла; залишки її маємо в словах очі, плечі (але тепер вона вже має значення множини).

Граматичні ознаки категорії числа іменників характеризуються:

§ наявністю відмінкових форм, властивих окремо для однини і множини: рік-а, рік-и і т.д. – рік-и, рік; сел-о, сел-а – сел-а, сіл; тел-я, телят-и – телят-а, телят. Морфологічними показниками у цьому випадку служать відповідні відмінкові закінчення;

§ відповідними синтаксичними зв'язками іменників з іншими словами в реченні: зелена трава, зеленої трави – зелені трави, зелених трав; учень працює – учні працюють;

§ специфічними засобами словотвору: киянин – кияни; небо – небеса; курча – курчата;

§ наголосом: пшени'ця, пшени'ці – пшениці'; верба', верби' – ве'рби; мо'ре, мо'ря – моря' .

За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи:

· іменники, що мають форму однини і множини;

· іменники, що вживаються тільки в однині (singularia tantum);

· іменники, що вживаються тільки в множині (pluralia tantum).

Найбільшу за обсягом групу становлять іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. До цієї групи належать назви осіб, предметів, явищ, що піддаються лічбі: мати – матері; дерево – дерева; тінь – тіні. Такі іменники означають предмети, що сприймаються роздільно. Вони поєднуються з кількісними числівниками: три олівці, сім лелек.

Іноді форма однини може набувати узагальнено-збірного значення і позначати сукупність предметів: З наближенням весни день поступово стає більшим; У поліських лісах росте ялина, сосна, осика, береза, вільха.