Сторінка
17
Забезпечити наступно-перспективні зв'язки у формуванні поняття «іменник» допомагають і таблиці, схеми, які поступово заповнюються у ході вивчення відповідного матеріалу, їх можна використовувати на різних етапах навчання, виконуючи певні граматичні завдання на повторення, узагальнення та систематизацію знань.
Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формати однини і множини іменників (лялька – ляльки, яблуко – яблука). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1–2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята – мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою: один – багато.
Терміни однина / множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1–2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у 3 класі продовжується формування поняття «число іменників» на більш високому рівні.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:
· якщо іменник означає назву одного предмета, він уживається в однині (книга, олівець, стіл);
· якщо іменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він уживається в множині (книги, олівці, столи);
· не кожний іменник, що має форму множини, називав кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);
· не кожний іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, студентство) .
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння:
1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням;
2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;
3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні .
Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності. Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря.
Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині.
Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один – багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси). Визначаючи число іменників, учні повинні дотримуватися певної послідовності дій:
1) встановити, один чи більше предметів називає слово;
2) визначити закінчення іменників у множині.
Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема в іменників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.
Як варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з вправ:
– вчитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один – багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;
– вчитель, пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти, зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає ситуація: до якого стовпчика віднести ці іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один – багато і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливості такої операції, він приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет.
Аналогічно вчитель знайомить учнів і з тими іменниками, що мають тільки форму однини. Збірні іменники типу каміння, коріння, дітвора в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини – слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини – коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої) є формою множини від корінь (він, мій).
Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель має показати дітям, що:
· іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
· для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх в однині;
· рід деяких іменників слід запам'ятати (собака – ч. р.).
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Це має повідомити вчитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.
Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою вчитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці.
Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді вчитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.
Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повинні усвідомити:
– зміна іменників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;
– крім відмінкових закінчень, для зв'язку слів використовуються прийменники;
– називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий – без прийменників;
– решта відмінків можуть уживатися з прийменниками і без них.
Вивчення відмінків іменників за навчальною програмою передбачається в 4 класі. Однак ґрунт для формування цього поняття готується поступово ще з 1 класу. Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями.
Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться вичленовувати з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення. Вже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах залежно від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.