Сторінка
14

Формування у молодших школярів граматичних понять роду, числа і відмінка іменників

Також учні добирають синоніми й антоніми до загальновживаних слів; використовують їх в усному і писемному мовленні (навчальних творчих роботах); пояснюють і вживають у власному мовленні опрацьовані за підручниками фразеологізми, зокрема, прислів'я; пояснюють значення слів, опрацьованих у попередній навчальній діяльності; користуються прийомами тлумачення слів (добір синонімів, опора на морфемну будову тощо) та тлумачним словником; добирають слова для точного вираження думки в усному і писемному мовленні; виявляють в навчальних текстах, у мовленні товаришів по класу, у власному мовленні не літературні слова, замінюють їх літературними.

На вивчення іменника у 3 класі відводиться 13 год. При цьому третьокласники вивчають:

1) загальне поняття (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні за допомогою закінчень та прийменників);

2) іменники, що означають назви істот (хто?), та іменники, які означають назви неістот (що?);

3) власні і загальні іменники. Велика буква у власних іменниках;

4) формування поняття предметності на прикладах іменників, які означають опредмечені якості, дії [53].

Учні також будують сполучення зі слів, що є різними частинами мови, використовуючи службові слова: пішли до лісу; космічна ракета; хлопчики і дівчатка; розрізняють слова за родовими і видовими ознаками: птахи: лелеки, зозулі, синиці, горобці; дерева: дуб, клен, яблуня, вишня; кольори: червоний, фіолетовий, зелений тощо; добирають групи спільнокореневих слів, що належать до різних частин мови, вводять їх у словосполучення і речення (дуб, дубовий, задубіти; сміх, смішний, усміхатися).

Також учні вивчають особливості вживання іменників у прямому і переносному значеннях, рід іменників: чоловічий, жіночий, середній; змінювання іменників за числами (однина і множина). У них формується уміння віднести слово до одного з родів.

Відбувається практичне ознайомлення з відмінками іменника (назви відмінків, відмінкові питання). Проводиться спостереження за змінюванням іменників за відмінками, спостереження за влучним уживанням іменників-синонімів, іменників-антонімів у тексті, розмірковування про їх роль. Здійснюється вибір з даних слів тих, що найбільше відповідають меті й типу висловлювання. Проводяться вправи на заміну в тексті недоречних лексичних повторів.

Наприкінці навчального року учень має уявлення про іменник як частину мови; впізнає в тексті і самостійно добирає іменники; ставить питання до іменників, що належать до різних родів; будує сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; розрізнює іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до них питання; розрізнює власні і загальні іменники, добирає відповідні приклади; вживає в письмових текстах власні іменники з великою буквою; відносить до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис).

У 4 класі завершується вивчення початкового курсу рідної мови. Учні мають не тільки здобути нові знання, уміння і навички в роботі над текстом, з граматики, фонетики і правопису та розвитку мовлення, а й систематизувати відомості з різних розділів мови, узагальнити і закріпити опрацьоване в 1–3 класах. Адже знання і мовленнєві вміння, набуті молодшими школярами в початкових класах, стануть основою для вивчення систематичного курсу рідної мови в основній і старшій структурних ланках загальноосвітньої школи.

У 4 класі на вивчення іменника відводиться 20 год. При цьому учні працюють за такими напрямками:

1) розширення уявлень про лексичне значення іменника (слова з абстрактним значенням: радість, сум, сміливість тощо). Іменники-синоніми, іменники-антоніми, багатозначність окремих іменників. Вживання іменників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за точним і влучним вживанням з ряду синонімів тих слів, які найбільше відповідають змістові;

2) рід іменників. Віднесення іменника до одного з родів. Змінювання іменників за числами і відмінками. Формування умінь ставити іменники в початкову форму. Спостереження за закінченнями іменників, що належать до різних відмін (без уживання терміна) у тому самому відмінку;

3) закінчення іменників жіночого роду на – а в родовому відмінку однини з основою на твердий і м'який приголосний та на [ж], [ч], [ш];

4) закінчення іменників в орудному відмінку однини: закінчення – ею в іменниках жіночого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення -єю в іменниках на -ія; закінчення – ем в іменниках чоловічого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення – ем в іменниках з основою на [й];

5) практичне засвоєння правопису закінчень найуживаніших іменників чоловічого роду на – ар, – яр;

6) спостереження над паралельними закінченнями іменників чоловічого роду – назв істот у давальному та місцевому відмінках однини;

7) форми іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини;

8) спостереження за закінченнями іменників у множині (таблиця відмінювання). Вправи на вживання правильних відмінкових закінчень іменників у множині.

Наприкінці навчального року учень 4 класу відносить до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання «що?», добирає до поданого іменника 2–3 синоніми, антонім; розкриває значення (2–3) багатозначного іменника; вводить його в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ); визначає рід і число іменників; змінює іменники за числами і відмінками; визначає початкову форму іменника (називний відмінок однини); змінює в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з], [ц], [с]; голосний [і] на [о], [е]; відображає ці звукові явища на письмі (нога – нозі, яблуко – в яблуці, рух – у русі); (піч – печі, ніч – ночі); вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на – а закінчення -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення – ею (землею, межею, кручею, тишею); – ем (конем, ножем, мечем, споришем)', закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія – лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай – гаєм); перевіряє за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на – ар, – яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром); використовує в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю); вживає подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням – ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням – ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю); користується навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках; вживає літературні форми закінчень – ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах).