Сторінка
9
Вчення про онкогенні віруси – один з найважливіших розділів сучасної онкології. Нагромадилася велика кількість даних, що свідчать, що деякі форми лейкемії, лімфом, карцином молочної залози і сарком людини можуть викликатися вірусами. Пухлини лімфатичної системи і захворювання крові – лейкемію викликає вірус герпесу Епштейна – Барр. Він добре відомий як збудник инфекційного мононуклеоза. Проте встановлений зв'язок цього вірусу з двома злоякісними захворюваннями людини: лімфомою Беркитта в Африці і раком носоглотки на Далекому Сході. ДНК вірусу герпесу виявлений у складі ДНК пухлинних клітин хворих на лімфому Беркитта. Виявлено, що клітини пухлини несли на собі антигени (специфічні білки), характерні саме для цього виду вірусу. Ці антигени виявлені і в ракових клітинах хворих на рак носоглотки на Далекому Сході, що підтверджує вірусну природу цього захворювання.
Заслуговує увага також аденовіруси, що викликають бородавки, і вірус гепатиту В. До цього списку можна добавити папововирус SV-40. вірус Яба.
Факти, підтверджуючі вірусне походження пухлин багатьох тварин, достовірні. Більш того, деякі пухлини людини своєю появою зобов'язані вірусам, але горизонтальної передачі при раці немає.
Канцерогени подразділяються на ініціатори и промотори, тобто на ті, які є обов'язковими й умовними причинними факторами і діють на різних фазах малігнізації клітин. Крім того, виділяють так звані модифікатори раку – фактори, що викликають активізацію чи синергізм дії ініціаторів і промоторів. Модифікуючим впливом, наприклад, може бути зменшення в харчових продуктах солей магнію, збільшення солей цинку, стронцію, дефіцит вітамінів, особливо А та Є. Істотну роль грає режим харчування, незбалансованість дієти, зловживання алкоголем.
Харчування є важливим чинником в етіології пухлин. З характером харчування прямо чи побічно пов'язане виникнення раку стравоходу, шлунку, кишечника, печінки, підшлункової, молочної та передміхурової залоз, тіла матки, яєчників і легень.
Крім того, є група пухлин, виникнення яких зумовлюється порушенням співвідношення певних гормонів в організмі.
Справа в тому, що життєдіяльність усіх органів, тканин і клітин в організмі регулюється складною системою, в якій головна роль належить нервовим і гормональним механізмам. Нормальна життєдіяльність клітин та тканин, особливо деяких органів, можлива тільки за умови певного співвідношення різних гормонів у крові, тобто при гормональному балансі, який підтримується ендокринними органами, печінкою і нирками. Перші – залози секреції – виділяють продукти своєї життєдіяльності не в зовнішнє середовище, а в середин організму. До них відносяться гіпофіз, щитовидна залоза, статеві і надниркові залози та ін. Центральне місце належить гіпофізу, розміщеному біля основи мозку і функціонально зв'язаному з дуже важливою ділянкою мозку – ядрами гіпоталамуса. В передній частині гіпофіза утворюються гормони, здатні стимулювати функції певних органів, насамперед залоз внутрішньої секреції. Ці гормони діють на певні органи й називаються тропними. Наприклад, кортикотропний гормон стимулює функцію кори надниркових залоз, гонадотропний – статевих (гонад), тиреотропний – щитовидної залози, соматотропний, або гормон росту, впливає на розвиток усіх клітин та тканин.
У підтриманні рівноваги в цій складній системі основну роль відіграють механізми саморегуляції, або авторегуляції, здійснювані як прямими (від гіпоталамуса до гіпофіза і звідси до будь-якої ендокринної залози), так і зворотними зв'язками, що передають сигнали в центральну нервову систему і гіпоталамус про стан у периферичних органах. У найпростішому вигляді ці співвідношення можна уявити за допомогою такого прикладу. Якщо в крові збільшується кількість жіночого статевого гормону – естрогену, то цей надлишок сприймається певними утвореннями гіпоталамуса, звідки надходить сигнал у гіпофіз, внаслідок чого зменшується виділення гонадотропного гормону гіпофіза, який регулює гормональну активність яєчників, і знижується їх функціональна активність. Завдяки такому механізму забезпечується стале співвідношення всіх гормонів, насамперед стероїдних гормонів у крові, які, на думку А.А. Ліпшютца, є основою протипухлинного захисту організму. Навпаки, порушення цього гормонального балансу може призвести до виникнення пухлинного процесу, особливо в ендокринних органах, а також у молочній залозі, матці і простаті, функція яких в основному регулюється гормонами.
Порушення гормонального балансу може виникнути внаслідок первинного порушення функції цієї чи іншої ендокринної залози, наприклад яєчника, функції печінки, функціонального стану центральної нервової системи або зниження чутливості центрів гіпоталамуса до сигналів з периферії. Останньому механізму В.М. Дільман надає основного значення в розвитку старіння організму, у виникненні гормонозумовлених пухлин і ряду інших патологічних процесів.
В Інституті проблем онкології АН України Н.М. Туркевич з співробітниками довела, що пухлинний процес в молочній залозі можна спричинити і неповною кастрацією, порушенням функції печінки, хронічним стресом. Що супроводжується певними порушеннями в гормональному балансі організму.
Найчастіше ці порушення виникають внаслідок захворювання яєчників, повторних абортів, не досить тривалого годування груддю, застосування сучасних протизаплідних засобів, хронічних захворювань печінки.
Людина часто піддається впливу канцерогенних агентів у процесі трудової діяльності. Частка професійно обумовленого раку складає близько 6% від загальної кількості злоякісних новотворів, однак з часом вона може збільшитися. В деяких виробництвах діючі на людину канцерогенні агенти вдалося визначити, в інших-вони невідомі. З професійними факторами пов'язана значна захворюваність на рак сечового міхура і легень, пухлин порожнини носа та додаткових пазух.
Одним з факторів ризику розвитку злоякісної пухлини є стрес, зокрема, хронічні стресові ситуації.
Канцерогенез-складний комплекс реакцій в організмі, що призводить до виникнення злоякісної пухлини. Під впливом подразнення тканини хімічним реагентом виникає відповідна реакція, що виражається в пригніченні функцій. Фаза пригнічення змінюється реакцією, спрямованою на захист від шкідливого впливу. Наприклад, якщо мова йде про шлунковий епітелій, то це проявляється спочатку пригніченням секреції, а потім захисною гіперсекрецією слизу. Клінично на цьому етапі процес зворотний, за умови припинення впливу канцерогену. Відбудовані реакції забезпечують нормалізацію функцій епітелію.
При продовженні контакту з концерогеном резервні функції епітелію виснажуються і компенсація здійснюється за рахунок кількісних змін. Розвивається дифузна гіперплазія епітелію. Клінічно це картина гіперпластичного гастриту. Ця фаза канцерогенезу також зворотна, але за умови застосування спеціальної терапії. При подальшій дії канцерогену відбувається порушення нормальної захисної реакції епітелію, наслідком якого є розвиток осередкових гіперплазій(поліпи). Починаючи з цього моменту процес перебудови епітелію стає незворотним і закінчується формуванням злоякісної пухлини. (Рубенчик Б.Л., 1983).