Сторінка
12

Онкогенетика : сучасний стан і перспективи розвитку

Рак і злоякісна меланома шкіри. Ще наприкінці минулого століття було описано зміни шкіри обличчя і рук осіб (переважно селян і моряків), які цілий рік працюють під відкритим небом у будь-яку погоду. У них після тривалого періоду почервоніння, пігментації і надмірного зроговіння на поверхні шкіри утворюються велика кількість бородавчастих розрощень, на місці яких здебільшого і розвивається рак.

У 1966 році американський вчений Блюм писав, що гіпотеза про канцерогенну дію сонячного випромінювання на шкіру людини підтверджується такими фактами: рак шкіри виникає на частинах тіла, не захищених одягом; він спостерігається частіше в осіб, які працюють у не захищених від сонця місцях, ніж у тих, хто працює в закритих приміщеннях; частота захворювання вища в тих районах і країнах, де люди більше перебувають під впливом сонячного випромінювання; частіше він уражає білих, ніж негрів; це захворювання можна викликати у лабораторних тварин, діючи на них сонячним і ультрафіолетовим випромінюванням. Канцерогенна ефективність ультрафіолетових променів з різною довжиною хвилі однакова при дії їх на шкіру людей і лабораторних тварин.

Рівень захворювання на рак шкіри вищий у тих країнах і районах, де інтенсивніша і триваліша сонячна радіація.

Зв'язки живих організмів з навколишнім середовищем різноманітні. Так, людина не може існувати без повітря, води, їжі, одягу і житла. Вона весь час зазнає коливань температури, різних видів опромінення (інфрачервоного і ультрафіолетового), іонізуючої радіації тощо.

Крім впливів природних факторів навколишнього середовища, існує значна кількість факторів штучного походження. До них належать різні викиди промислових підприємств та міст, радіоактивні речовини, в тому числі гамма-випромінювання радіоактивних осадів з атмосфери після випробувань ядерної зброї. У міру зростання міст, збільшення кількості промислових підприємств, а також у зв'язку з розвитком усіх видів транспорту, особливо автотранспорту, інтенсивність забруднення зовнішнього середовища збільшується. Все це не може не впливати на здоров'я населення.

Помилково думати, ніби людина панує над своїм оточенням; вона зазнає впливу навколишнього середовища такою самою мірою, як і діє на нього. Загалом людина перебуває в стані рівноваги з навколишнім середовищем, проте за несприятливих умов ця рівновага може бути порушена.

У зв'язку із збільшенням населення, урбанізацією, індустріалізацією, прискоренням науково-технічного прогресу виникає безліч нових факторів впливу на людину з боку навколишнього середовища, причому властивості деяких з них і характер впливу на організм мало вивчені або навіть зовсім поки що невідомі. Несприятливі фактори є причиною багатьох професійних захворювань людини, в тому числі на рак та інші форми злоякісних пухлин.

Тому заходи для захисту навколишнього середовища від забруднень (викидів промисловості, вихлопних газів автомобілів, диму сигарет, пестицидів) є одночасно й профілактикою раку. (Чаклин А.В., 1981).

Методи дослідження в онкогенетиці

В онкогенетиці основним методом вивчення спадковості людини є клініко – генеалогічний. Генеалогія – вчення про родоводи. Суть генеалогічного методу полягає у вивченні спадковості людини шляхом урахування та аналізу спадкових ознак у низці поколінь пробанда.

Цей метод увів у науку Ф. Гальтон у кінці ХІХ століття. Метод дозволяє з'ясувати:

1. Дана патологія (ознака) в конкретній родині спадкова або набута.

2. За яким типом успадковується дана патологія в родині (зчеплений зі статтю або не зчеплений зі статтю).

3. Генотип пробанда.

4. Гетерозиготне носійство патологічного гена.

5. Ймовірність народження хворої дитини в родині пробанда.

Недоліком цього методу є труднощі щодо збирання інформації. Значна кількість людей не знають про стан здоров'я і причини смерті навіть близьких родичів, тим більше родичів подружжя. Тому, що більше членів родини буде опитано, то більше шансів на отримання достовірніших і повніших відомостей.

Пробанд – особа, від якої починають складати родовід; пацієнт, щодо якого здійснюється медико-генетична консультація. Він може бути як хворим, так і здоровим. У родоводі пробанда позначають стрілкою. Рідних братів і сестер пробанда називають сибсами. Родовід – це графічне зображення родинного дерева.

Популяційно-статистичний метод вивчає генетичну структуру популяції, її генофонд, чинники й закономірності, які зумовлюють її збереження у процесі зміни поколінь. Його широко застосовують у вивченні спадкових хвороб. Цей метод дає змогу відповісти на запитання:

1. Яка частота захворювань серед населення на різні спадкові хвороби?

2. Яким чином вони поширюються?

3. З якою частотою зустрічаються патологічні гени і генотипи в популяціях людей різних місцевостей, країн, міст?

За допомогою методу можна вивчати генетичну структуру популяції і на основі цього проводити ефективну профілактику спадкових хвороб. Будь-якому захворюванню легше запобігти, ніж його лікувати.

Популяція – це група особин одного виду, які вільно схрещуються між собою, дають плідне потомство і займають певну відокремлену частину ареалу. Популяції людей складають населення країни, етнічної групи, області, міста, села та інших місцевостей.

Також широко використовується метод ДНК діагностики, біохімічний, цитогенетичний (за допомогою якого вивчають структуру хромосом, каріотип людини, статевий хроматин), близнюковий.

Організми поза середовищем існувати не можуть. Організм і середовище перебувають у тісному взаємозв'язку. У генах закодовано, яким повинен стати організм, але яким він стане, визначить взаємодія генотипу й конкретних умов середовища. Зовнішнє середовище впливає на прояв спадкових ознак і зумовлює ступінь цього прояву.

Фенотип – це сукупність властивостей ознак організму, які формуються внаслідок взаємодії генотипу й умов середовища. На взаємодії спадкових чинників (генотипу) і чинників навколишнього середовища ґрунтується розвиток мультифакторіальних захворювань (захворювань за спадковою схильністю). В одних випадках зовнішнє середовище впливає на прояв генотипу більше, а в інших – менше. Зрозуміти, якою мірою ознака (хвороба) залежить від спадкових особливостей організму, а якою – від середовища, допомагає близнюковий метод вивчення спадковості людини. (Путинцева Г.Й., 2002).

Відомі два види близнюків: дизиготні (DZ) й монозиготні (MZ).

Дизиготні (двояйцеві) близнюки розвиваються з двох яйцеклітин, кожна з яких запліднюється окремим сперматозоїдом. Це можуть бути як діти різної статі, так і діти однієї статі. Усі відмінності між ними пов′язані як з генотипом, так і з впливом чинників зовнішнього середовища. У них можуть бути різні колір волосся, форма носа, губ, різні групи крові, маса тіла, зріст.

DZ-близнюки найчастіше народжуються в жінок старшого віку. Це пов'язано з тим, що з віком у жінок змінюється гормональна активність, внаслідок цього складаються сприятливі умови для дозрівання двох яйцеклітин.

Монозиготні (однояйцеві) близнюки розвиваються з однієї зиготи (однієї заплідненої яйцеклітини) шляхом її поділу на 2, 4, 6. Відомий випадок народження 11 монозиготних близнюків. Оскільки MZ-близнюки розвиваються з однієї зиготи, яка ділиться під час мітозу, то вони генотипово ідентичні. У них однаковий генотип і вони завжди однієї статі. Відмінність між MZ-близнюками пов'язана лише з впливом зовнішнього середовища. На прояв відмінних ознак впливають такі чинники, як виховання, освіта, харчування, заняття фізичними вправами, клімат тощо. Ці ознаки називають дискордантними. А такі ознаки, як форма носа, губ, колір очей, волосся, група крові, резус-фактор у між MZ-близнюків зберігаються однаковими до глибокої старості. Ці ознаки визначені генами, і на їхній прояв зовнішнє середовище не впливає. Такі ознаки називають конкордатними.