Сторінка
2

Формування культури мовлення молодших школярів на уроках рідної мови

У всі часи у різних народів цінувалися люди з високою культурою, здатні відстоювати свою точку зору, говорити просто, логічно, доступно, лаконічно, але в той же час впевнено. Сьогодні вміння вести діалог, дискусію, презентацію, викликати певні емоції, бажання висловлюватися цінується високо і є необхідною якістю культурної сучасної особистості.

У нових соціально - економічних умовах розвитку державності зростає значення і вимоги до формування соціально - активної, культурної та духовно багатої особистості. Однією із основних умов цього процесу є набуття школярами умінь і навичок вільно і грамотно володіти рідною мовою. Не володіючи досконало багатством рідної мови, громадянин буде не спроможним розвинути свою думку, оформити діловий документ, грамотно і переконливо представити виробничі інтереси, а від цього будуть гальмуватись функції, що покладені на нього суспільством. Тому одним із найголовніших завдань школи, і педагогів зокрема, є навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати свої думки. Саме з цих завдань визначаються шляхи подальшого вдосконалення роботи вчителя початкових класів.

Державна національна програма „Освіта" одним із пріоритетних напрямків перебудови школи вважає формування мовленнєвої культури в процесі оволодіння рідною (українською) мовою. Вчитель, щоденно спілкуючись з учнями, може формувати їхню мовну культуру та здійснювати мовне виховання.

Існує велика кількість дефініцій щодо визначення сутності поняття „культура мовлення". Відомі науковці, по-різному визначають цей термін.

Культура мовлення здавна була об’єктом багатьох досліджень російських та вітчизняних учених (Д.Розенталь, Г.Винокур, Л.Скворцов, Б.Головін, К.Горбачевич, М.Шанський, М.Васильєва, І.Білодід, Н.Бабич, О.Біляєв, М.Жовтобрюх, М.Ільяш, А.Коваль, С.Єрмоленко, П.Дудик та інші). Про це свідчать різноманітні визначення самого поняття залежно від того, що береться за основу. Наприклад, Б.Головін зазначає, що поняття мовленнєвої культури має два аспекти: сукупність і система комунікативних якостей мовлення і вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення. Пропонує під терміном “культура мовлення” розуміти рівень оволодіння системою якостей мовлення окремими носіями мови. Відомий російський мовознавець професор Г.Винокур запропонував ідею про розмежування двох рівнів володіння культурою мовлення: “правильність і вправність”. Розвиваючи цей підхід, професор Л.Скворцов розуміє “володіння нормами усної і писемної літературної мови (правила вимови, наголошування, граматики, слововживання тощо), а також уміння використовувати виразні мовні засоби в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання” . С.Єрмоленко зазначає, що “культура мовлення пов’язана, з одного боку, з правильністю мови…, а з другого – з мовною майстерністю, стилістичним чуттям слова, доречністю використання варіантних мовних форм” . М.Ільяш вважає, що культура мовлення – це 1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, вміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і мети комунікації; 2)упорядкована сукупність нормативних мовних засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови та мету спілкування; 3) самостійна лінгвістична дисципліна.

Як зазначає Н.Бабич, поняття культура мовлення має теоретичний (достатньо висвітлений у ґрунтовних працях) і практичний аспект, який “не може бути вичерпаний ніколи, бо виявляє себе щоразу для кожного мовця неповторно, не може передбачити всі можливості ситуації функціонування індивідуального мовлення”. Таким чином, культура мовлення – це нормативність і доцільність викладу інформації, тобто філологічне і психолого-педагогічне обґрунтування використання граматичних структур відповідно до умов і вимог конкретної ситуації.

Культура мовлення - це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).

Належна культура мовлення - це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення - це стереотипи мислення.

Тільки через високу культуру мовлення проявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій. Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення. Нормативність - це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність - це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання - розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співробітника, мовленнєвої ситуації.

Умій слухати себе та інших з погляду нормативності. Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєві помилки. Свої ж зауваження, поради та рекомендації іншим роби тактовно, делікатно.

Естетичність мовлення - це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення - усі ці та інші резерви мови засоби неструктурної естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки. Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Як наслідок - порушення нервової та серцево-судинної діяльності людини, її хвороба, а іноді й смерть. Тому висока культура мовлення - це не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Поліфункціональність мовлення - це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина поставлена через необхідністю вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру суржику. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.