Сторінка
3
агресивність школяр корекція педагогічний
При виконанні вольових дій значне місце продовжує займати наслідування, хоча воно стає довільно керованим. Разом з тим, все більшого значення набуває словесна інструкція дорослого, що спонукує дитини до певних дій. У молодшого школяра чітко виступає етап попереднього орієнтування. Гра вимагає заздалегідь виробити певну лінію своїх дій. Тому вона в значній мірі стимулює вдосконалювання здатності до вольової регуляції поводження. Носієм норм і правил дитина вважає дорослого, однак за певних умов у цій ролі може виступати й він сам. При цьому його активність відносно дотримання прийнятих норм підвищується.
Основою первісної самооцінки є вміння порівнювати себе з іншими дітьми. Як відзначає Г.А. Урунтаєва, для молодших школярів характерна в основному не диференційована завищена самооцінка. Спочатку вона диференціюється, а потім трохи знижується. З'являється відсутня раніше оцінка порівняння себе з іншими однолітками. Недиференційованість самооцінки призводить до того, що дитина розглядає оцінку дорослого результатів окремої дії, як оцінку своєї особистості в цілому, тому використання осуджень і зауважень при навчанні дітей цього віку повинне бути обмежене. У противному випадку в них з'являється занижена самооцінка, відсутність віри в свої сили.
Для виявлення особливості агресивності дітей молодшого шкільного віку необхідно розглянути прояви агресивності. Аналіз наукових праць Прохорова А.О., Коломенського Я.Л., Панько Є.А., Страхової С.В., Велієвої М.А. дозволяє стверджувати, що існують такі прояви агресивності, що виявляються і у дітей молодшого шкільного віку та можуть бути спрямовані на:
навколишніх людей поза сім'єю (на педагогів, однолітків);
близьких людей (без прояву агресії поза сім'єю, наприклад, на бабусю);
тварин (птахів, кішок, комах);
себе (своє тіло або особа, наприклад, у формі висмикування волосся, здирання шкіри, кусання нігтів);
зовнішні фізичні об'єкти (наприклад, у формі поїдання неїстівного, руйнування предметів, псування майна);
символічні і фантазійні об'єкти (у формі серійних агресивних малюнків, захоплення комп'ютерними іграми агресивного змісту).
Важливу роль у визначенні шляхів корекції агресивної поведінки, як відмічають Степанов В.Г., Іванова Л.Ю., відіграє з´ясування чинників, які сприяють виникненню агресивності у дітей. Аналіз цих робіт дозволив виявити такі фактори, з якими пов′язані прояви агресії:
соціально-економічну і політичну організацію суспільства;
норми поведінки, що задаються соціальними умовами;
наявність соматичних та психічних захворювань;
фізичні умови навколишнього середовища;
характер і система виховання;
умови мікросередовища;
вплив засобів масової інформації та комп´ютерних ігор;
вікові та індивідуально-психологічні особливості дитини;
недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навиків.
Але всі ці чинники за Семенюк Л.М., Можгінським Ю.Б., викликають агресивну поведінку далеко не у всіх дітей, а тільки в певної частини. В одній і тій же родині, у подібних умовах виховання виростають різні по ступеню агресивності діти. Дослідження й багаторічні спостереження показують, що агресивність, що склалася в дитинстві, залишається стійкою рисою й зберігається протягом подальшого життя людини. Можна думати, що вже в молодшому шкільному віці складаються певні внутрішні передумови, що сприяють прояву агресивності, що діти, схильні до насильства, істотно відрізняються від своїх миролюбних однолітків не тільки по зовнішньому поводженню, але й по своїх психологічних характеристиках. Вивчення цих характеристик надзвичайно важливо для розуміння природи цього явища й для своєчасного подолання цих небезпечних тенденцій.
Узагальнюючи найбільш важливі досягнення психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку, можна зробити висновок, що в цьому віці діти відрізняються досить високим рівнем розумового розвитку. У цей час у дитини формується певний обсяг знань і навичок, інтенсивно розвивається довільна форма пам'яті, мислення, уяви, опираючись на які можна спонукати дитину слухати, розглядати, запам'ятовувати, аналізувати. Тим самим, можна стверджувати, що прояву агресивності в тій або іншій формі у дитини молодшого шкільного віку сприяє його загальний психічний розвиток.
Проектування соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку
Термін “соціально - педагогічна технологія” з’явився порівняно недавно. Однак, це зовсім не означає, що соціально-педагогічні технології взагалі в країні не використовувались. В даному випадку можна відмітити той же феномен, що і в соціальній роботі: соціальною роботою, як професійною, так і непрофесійною займались, але називалась вона іншими термінами.
Соціально-педагогічні технології - це способи діяльності соціального педагога на основі раціонального розподілу на прийоми і операції з їх наступною координацією, а також визначенням оптимальних засобів та методів їх виконання.
Іншими словами, соціальна технологія - це сукупнiсть прийомів, методiв i впливiв, що застосовуються для досягнення поставлених цiлей у процесi соцiального планування i розвитку, розв'язання рiзних соцiальних проблем (наприклад, вплив на громадську думку через засоби масової комунiкацiї).
Узагальнюючи ці два визначення, можна сказати, що соціально-педагогічна технологія - це сукупність прийомів, методів та впливів, що використовуються соціальними педагогами з метою досягнення успіху у вирішенні соціальних проблем та забезпечення ефективності надання соціально-педагогічної допомоги населенню.
Діяльнісний підхід до трактування соціально-педагогічних технологій передбачає застосування їх у таких видах соціально-педагогічної роботи, як: вплив на процес соціалізації особистості, здійснення соціально-педагогічного контролю, соціально-педагогічна профілактика, терапія, реабілітація, соціально-педагогічне опікунство та посередництво.
Аналіз робіт Холостової Є.І., Беспалько В.П. з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:
теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об’єкту технологічного впливу, виділення складових компонентів соціального процесу та з’ясування зв’язків між ними;
методичний, який пов’язаний з підбором методів та засобів впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення результатів аналізу у висновки та рекомендації;
процедурний, що пов’язаний з практичною діяльністю по апробації розробленого алгоритму використання методів і засобів.
Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:
науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв’язується дана проблема;
заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;
певного стандарту діяльності як критерію успішності.
Соціально-педагогічні технології є дуже різноманітними, оскільки різноманітним є увесь світ, життя і стосунки між людьми та людиною і її оточенням (навколишнім середовищем).