Сторінка
3

Стрес в професійній діяльності педагога, як загроза ефективної професійної адаптації

При появі і розвитку ознак вигорання у кого-небудь з фахівців представляється необхідним звернути увагу на поліпшення умов праці (організаційний рівень), характер створених взаємин у колективі (міжособистісний рівень), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень).

Профілактикою емоційного вигорання є правильна організація професійної діяльності.

У ході корекційно-профілактичної роботи щодо зниження вигорання можуть використовуватися аутогенне тренування, релаксаційні вправи, психом’язового тренування і тренінг, спрямований на формування емоційно-вольової стійкості.

Отже, професійна діяльність педагога відноситься до розряду однієї з духовно найнебезпечніших професій - відповідальність за дітей, психологічна складність роботи з сучасними дітьми та підлітками, стреси на роботі і емоційна напруженість і перевантаження вчителів призводять до розвитку емоційного вигорання у фахівців педагогічних професій. Необхідність профілактики та корекції синдрому емоційного вигорання у педагога очевидна.

Таким чином, ми з'ясували, що дослідження проблеми емоційного вигоряння викладачів, важливе в сучасному житті. Особливо актуальна ця проблема у сфері педагогіки, так як вихователі і педагоги забезпечують результативність навчання та розвитку дітей.

Стресостійкість педагогів в професійній діяльності

Професія педагога є на сьогоднішній день однією з стресогенних. Виникнення стресу у педагогів пов'язано з високим емоційним напруженням, соціальною напругою (вибудовування індивідуальної моделі спілкування з вихованцем і колегами, координація спілкування в колективі), а також інформаційними перевантаженнями в процесі професійної діяльності. Можна говорити про виникнення професійного стресу в діяльності педагогів - стану напруги, що виникла в результаті дії несприятливих чинників професійної діяльності та ведучого до зниження ефективності виконуваної діяльності, а також деформації особистості і характерологічних якостей індивіда.

Даний стан напруги створює бар'єри у професійній діяльності педагога; наслідки блокують його комунікативну активність (порушують взаємодію з вихованцем та педагогічним колективом), впливають на фізичне і психічне здоров'я і в цілому на адаптацію (стресостійкість) педагога. Таким чином, проблема стресостійкості виступає як проблема забезпечення збереження та підвищення продуктивності праці педагога в умовах різкого зростання навантажень.

Проблема професійного стресу в діяльності гостро стоїть і в педагогів, де до загальних факторів стресу, характерним для діяльності професіонала можна відносити і додаткові стрессфактори: вік вихованців, особливості організації спілкування, особливості організації діяльності і т. д.

Дамо визначення поняттю «стресостійкість». М. І. Дьяченко, В. А. Пономаренко, П. Б. Зільберман ототожнюють стресостійкість з емоційною стійкістю.

В. А. Бодров вважає, що стресостійкість - це «інтегративна властивість людини, яка характеризується необхідним ступенем адаптації індивіда до впливу екстремальних факторів середовища і професійної діяльності; детермінується рівнем активації ресурсів організму і психіки індивіда і проявляється в показниках його функціонального стану і працездатності». Отже, на думку В. А. Бодрова, стресостійкість та емоційна стійкість не тотожні.

Л. М. Мітіна вважає, що емоційна стійкість - це «властивість психіки, завдяки якій педагог здатний успішно здійснювати необхідну діяльність у складних емоційних умовах».

Отже, аналізуючи погляди В. А. Бодрова і Л. М. Мітіної, можна визначати стресостійкість у педагогічній діяльності як інтегративну властивість людини, компонентом якого є емоційна стійкість, така Діяльність педагога пов'язана зі складними емоційними умовами.

Одним з головних показників стресостійкості є ступінь емоційної напруженості у професійній діяльності, яка характеризується наступними ознаками (по Шефферу):

• неможливість зосередитися на чому-небудь, погіршення пам'яті, думки часто «випаровуються»;

• занадто часті помилки в роботі;

• дуже швидка мова, підвищена збудливість;

• втрата почуття гумору;

• занадто часто виникає почуття втоми, часті «безпричинні» болі (викликані не фізичними проблемами);

• різке зростання числа викурених сигарет, пристрасть до спиртних напоїв;

• постійне відчуття недоїдання або відсутність апетиту і смаку до їжі;

• робота не доставляє колишньої радості.

Розглянемо основні причини виникнення емоційної напруженості (по Буту):

• Чітке виконання професійних обов'язків (Вам доводиться робити частіше не те, що хотілося б, а те, що потрібно, що входить у Ваші обов'язки);

• Дефіцит часу (Вам постійно бракує часу і Ви нічого не встигаєте, Вас щось або хтось підганяє, Ви постійно поспішаєте);

• Відчуття постійної напруги в спілкуванні з оточуючими (Вам починає здаватися, що всі навколишні затиснуті в лещата якоїсь напруги);

• Постійна потреба в сні та відпочинку (Вам постійно хочеться спати - ніяк не можете виспатися, Ви бачите надто багато снів, особливо коли дуже втомилися);

• Відчуття незадоволеності життям і дискомфорт (Вам майже нічого не подобатися; вдома, в сім'ї почалися постійні конфлікти; з'являються все нові і нові борги, з'являється комплекс неповноцінності: «у інших людей все інакше»);

• Відсутність співрозмовника (Вам ні з ким поговорити про свої проблеми і немає особливого бажання ділитися);

• Відсутності відчуття поваги (Ви не відчуваєте поваги до себе (вдома, на роботі)).

Зростання емоційної напруги в діяльності педагога веде до зниження стресостійкості.

Поряд зі стресогенним факторами, спільними для всіх людей, у діяльності педагога присутній ряд професійних стрес-факторів:

• хронічна напружена психоемоційна діяльність - діяльність пов'язана з інтенсивним спілкуванням, з цілеспрямованим сприйняттям партнера і впливом на нього: у педагогів-вихователів діяльність пов'язана з постійним емоційним підкріпленням спілкування та особливостями мовнго середовища;

• підвищена відповідальність - постійна робота в режимі зовнішнього і внутрішнього контролю: у вихователів домінують почуття співпереживання. співчуття, на нього покладається відповідальністю за виховання, розвитку і навчання вихованців, за їх життя і здоров'я, а також постійний самоконтроль і самовіддача в діяльності;

• психологічно важкий контингент - вихователі працюють з дітьми психологічно здоровими, але мають аномалії характеру, поведінкові відхилення, а також з дітьми з аномаліями нервової системи і з затримками психічного розвитку;

• необхідність бути об'єктом спостереження і оцінювання, постійно підтверджувати свою компетентність - педагог знаходиться «на виду» у вихованців, колег і батьків і повинен бути завжди бездоганний у поведінці та діяльності і поза роботою;

Отже, основна психологічна проблема у професійній діяльності педагога - це те, що періодично виникає стан напруженості, пов'язаний з необхідністю внутрішньої перебудови на певну поведінку, мобілізації всіх сил на активні і доцільні дії, що впливає на адаптацію або стресостійкість педагога.