Сторінка
4

Стрес в професійній діяльності педагога, як загроза ефективної професійної адаптації

Таким чином, стресостійкість педагога - найважливіший фактор забезпечення ефективності та надійності професійної діяльності. Стресові стани крім загрози фізичному і психічному здоров'ю істотним чином знижують успішність і якість виконання роботи, збільшують рівень психофізіологічної ціни діяльності, а також можуть мати цілий ряд неприйнятних соціально-економічних і соціально-психологічних наслідків: зниження задоволеності професійною діяльністю, деформація особистісних і характерологічних якостей особистості педагога.

У ході впливу стресу на особистість педагога і зниження стресостійкості в результаті професійної діяльності можна говорити про формування синдрому емоційного вигорання - виробленого особистістю механізму психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі впливи.

Проблеми професійної адаптації викладачів спричинених стресом

Відомо, що професійна адаптація є одним з найбільш важливих етапів професійного становлення особистості, від характеру, результатів та термінів якого багато в чому залежать ефективність всієї подальшої діяльності молодих викладачів, зростання їх професійної майстерності і, відповідно, якість навчально-виховного процесу в цілому.

У сучасній вітчизняній та зарубіжній довідковій літературі поняття «адаптація» розглядається як пристосуванням організму, індивідуума, колективу до умов зовнішнього середовища або до своїх внутрішніх змін, що призводить до підвищення ефективності їх існування і функціонування.

Загальним показником адаптованості є відсутність ознак дезадаптації. Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасних і сильних впливів середовища на людину або під впливом менш інтенсивних, але тривалих впливів. Дезадаптація виявляється в різноманітних порушеннях діяльності: у зниженні продуктивності праці та її якості, у порушеннях дисципліни праці, у підвищенні аварійності та травматизму. Фізіологічні і психологічні ознаки дезадаптації відповідають добре вивченим та описаним ознакам стресу.

На основі порівняльного аналізу великої кількості визначень адаптації А. Б. Георгіївський запропонував своє узагальнене поняття адаптації: “Адаптація є особлива форма відображення системами впливу зовнішнього і внутрішнього середовища, що полягає в тенденції встановлення з ним динамічної рівноваги”.

У зарубіжній літературі адаптація розглядається і як форма захисного пристосування людини до соціальних вимог (Ж. Делор), і як засвоєння соціальних ролей (Р. Парсон), і як подолання напруги (Л. Фестингер), і як вихід зі стресової ситуації (Г. Сельє), і як сукупність пристосувальних реакцій, в основі яких лежить активне освоєння середовища, його зміна і створення необхідних умов для успішної діяльності (Т. Шибутани).

Таким чином, підсумовуючи різні погляди на поняття «адаптація особистості», можна виділити такі сутнісні ознаки цього феномену: 1) адаптація особистості функціонує на соціологічному, психологічному, педагогічному та фізіологічному рівнях; 2) адаптація особистості є результатом пристосуванням самоорганізованих систем до мінливих умов середовища; 3) адаптація особистості тісно пов’язана із культурно-історичними умовами життя людини; 4) адаптація особистості є єдністю протилежно спрямованих процесів акомодації й асиміляції; 5) провідним чинником здійснення адаптації особистості є її життєва ситуація; 6) успішна адаптація особистості реалізується шляхом засвоєння нею провідного виду діяльності.

Специфічність адаптації особистості полягає в тому, що в процесі своєї життєдіяльності вона стикається з необхідністю активного пристосування до різних елементів соціального середовища (виробничих, культурних, побутових, сімейних та ін.). Тому прийнято говорити про різні види адаптації, одним з яких є професійна адаптація, яка і є предметом нашого дослідження.

І.І. Облєс визначає професійну адаптацію як складний процес урегулювання і гармонізації взаємодії фахівця і професійного середовища, під час якого формуються професійні знання, вміння, професійні якості особистості, необхідні для її подальшого професійного розвитку.

Професійно-педагогічна адаптація є складним процесом пристосування педагога у початковий період роботи до особливостей місця роботи та організації праці, в результаті якого відбувається повне оволодіння викладачем-початківцем специфікою фахової діяльності, що включає систематизацію набутих раніше і засвоєння нових знань і умінь, необхідних для її успішного виконання, формування професійно важливих особистісних якостей, злиття з педагогічним колективом.

Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо.

Процес адаптації часто може супроводжуватися стресом.

При несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на поведінці працівника та можуть призвести до між особових конфліктів, нещасних випадків.

За результатами досліджень найбільш типовими симптомами дезадаптаційної поведінки педагогів спричиненої стресом є:

- підвищена тривожність;

- дефіцит міжособистісних контактів;

- закритість;

- яскраве домінування інтелектуальної сфери над емоційною.

Основні методики вивчення професійного стресу

Для вирішення завдань курсової роботи ми розглянемо наступні психологічні методи - спостереження, бесіда, і психодіагностичні методики - «Шкала професійного стресу» Д. Фонтана, діагностика «Рівень емоційного вигорання» В. В. Бойко, метод діагностики міжособистісних відносин (адаптований матеріал інтерперсональної діагностики Т. Лірі).

Для визначення рівня професійного стресу нами була обрана методика Д. Фонтана «Шкала професійного стресу».

Завдання: визначити сумарний показник рівня професійного стресу; проаналізувати ступінь небажаного впливу стресу на індивіда.

Методика є опитувальник складається з 22 питань, серед яких є питання (1, 2), де необхідно вибрати той варіант, який вам найбільш властивий; однозначні питання - або «так», або «ні» (3, 4, 5, 7, 10, 13, 14, 15, 18, 19, 20); а також питання з 3 варіантами відповіді, де респондент повинен вибрати один, який найбільшою мірою виражає його думку і відповідає реальності (6, 8, 9, 11, 12, 16, 17, 21); і 22 питання - шкалу самооцінки. При інтерпретації результатів використовується ключ для шкали професійного стресу. Бали за всіма 22 пунктами сумуються.

Далі в експериментальному дослідженні ми використовували методику «Рівень емоційного вигорання» В. В. Бойко.

Основні завдання: виявлення механізмів психологічного захисту (у формі повного або часткового виключення емоцій); визначення ступеня сформованості фаз емоційного вигорання (стадій розвитку стресу) і загального рівня емоційного вигорання.

Методика містить 84 твердження, на які необхідно відповісти або «так», або «ні». Відповідно ключем визначається кількість балів, які нараховуються за відповідь, причому число балів визначено для кожної відповіді, ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його тяжкості. Потім здійснюються такі підрахунки: 1) визначається сума балів роздільно для кожного з 12 симптомів «вигорання», 2) підраховується сума показників симптомів для кожної з трьох фаз формування «вигорання», 3) знаходиться підсумковий показник синдрому «емоційного вигорання» - сума показників всіх 12 симптомів.