Сторінка
5
Саме поняття виховного ідеалу розглядається як образ ідеальної людини, на котрий має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління. Такий ідеал витримав пробу історії, найбільше відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас і виражений у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу.
З глибоким філософським і державницьким підходом Г. Ващенко переконує в необхідності національного самоформування молоді, проте цей процес у його поглядах переходить у переоцінку місця нації в контексті історії та сучасного політичного життя. Становлення національного духу за Г. Ващенком базується виключно на любові до рідного народу, рідного краю. Водночас дуже непереконливою є його позиція у ставленні до інших націй, змісту, форм і методів виховної роботи, розуміння інших людей, що з такою ж пристрастю люблять свою націю. Це дає підстави вважати його більш націоналістом, ніж патріотом, що можна розглядати як своєрідну форму захисту нації.
Глибока любов до свого народу, патетичний патріотизм, ідеалістичне світосприймання приводить Г. Ващенка до висновку, що Україна може стати великою державою, ґрунтуючись на чотирьох основних компонентах:
любов до свого народу і Батьківщини;
категоричне заперечення матеріалізму і класової боротьби;
утвердження християнської моралі;
самостійність і державність як фактор, що об’єднує всю націю.
"Перша абсолютна вартість для молоді є Бог, друга – Батьківщина. Молодь мусить чітко уявляти собі, в чім благо Батьківщини.
Благо Батьківщини є:
1. Державна незалежність, можливість українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і релігійне життя.
2. Об’єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження, церковної приналежності, соціального стану і т. ін. – в одну спільноту, що пройнята єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом.
3. Справедливий державний устрій, який би підтримував лад в суспільстві, в той же час забезпечував особисті права і волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібностей, спрямованих в бік громадського добра.
4. Справедливий соціальний устрій, при якому зникла б і неможливою була б боротьба між окремими групами суспільства.
5. Високий рівень народного господарства й справедлива організація його, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян, була позбавлена елементів експлуатації.
6. Розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти, піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі.
7. Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізація в житті вчення Христа.
8. Високий рівень здоров’я українського народу, зведення до "мінімуму всяких посеред нього хвороб і виродження" .
Виховний Ідеал національного виховання Г. Ващенка включає в себе таку систему компонентів духовного світу українців:
– національну психологію – психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини і державної незалежності, духовної спадщини народу.
- національний характер і темперамент - одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і душевне багатство.
- національний спосіб мислення – самобутність, завдяки чому із в століття століття розвивається українська самобутня культура і духовність.
- народну мораль етику – людяність, доброту, милосердя, співпереживання, як найвищі духовні надбання.
- народну естетику – красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати їжу.
- народну правосвідомість – життя за законами добра і краси, правди і справедливості,гідності і милосердя.
- національну філософію – самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини.
- національний світогляд – систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є основою національної духовності.
- національну ідеологію – ідейне багатство нації,систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань.
- національну свідомість та самосвідомість – відчуття гордості за незалежність української нації.
Такою хотів бачити Україну її великий патріот Г.Г. Ващенко. Такою вона мусить стати зусиллями молодих поколінь українців, вихованих системою національної освіти і виховання, на розбудову якої віддано і безкорисливо працював педагог.
Сучасна педагогічна громадськість, і зокрема учительська молодь, наслідуючи заповіти Г.Г. Ващенка, цього відданого Україні вченого, творця вітчизняної виховної системи, вшановує пам'ять звитяжця, беручи участь у діяльності Українського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, вивчає творчий спадок одного з найвизначніших вчених-педагогів України, прагне втілити у практику відбудови національної школи незалежної держави найсуттєвіше з того, що нині допомагає зводити національну систему виховання та освіти української молоді.
Педагогічні ідеї Григорія Ващенка в розбудові національної системи освіти
Григорія Ващенка по праву можна назвати педагогом-державником, оскільки, вболіваючи за справу виховання української молоді, учений опрацював національний виховний ідеал на рівні розгорнутої педагогічної системи. У численних працях Г. Ващенко обґрунтував концепцію, програму, методологію і методику виховання, озброїв педагогів підходами, як саме формувати українського патріота, тобто нормального громадянина своєї держави. Завдання реформування освітньої галузі та створення власної системи національної освіти, яка б забезпечила розвиток і зміцнення молодої Української держави, є нині надзвичайно актуальними і потребують розв’язання відповідно до вимог часу. З огляду на необхідність розвитку національної системи освіти дуже своєчасними, є педагогічні ідеї вченого.
Ідеї, висловлені вченим, не втратили своєї актуальності й досі. На нашу думку, вони співзвучні з основними нормативно-правовими документами держави, які спрямовані на реформування системи освіти. У праці Г. Ващенка "Виховання волі і характеру" (перша частина надрукована вперше у Лондоні в 1952 р., друга – вперше видана в 1957 р. у Мюнхені) подано практичні шляхи реалізації тих завдань, які поставлені у Державній національній програмі "Освіта. Україна ХХІ століття", де зазначено: "Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, економічної культури". Великий патріот України щиро вірив, що наша держава незабаром стане самостійною. Тому натхненно і активно працював над створенням її освітньої системи, глибоко усвідомлюючи роль освіти і виховання у процесах державотворення, якісного оновлення українського суспільства.