Сторінка
4
Поблажливі батьки, як правило, не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм чинити, як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності й самоконтролю. В таких родинах поведінка дитини нерідко стає просто некерованою. У таких випадках поблажливі батьки реагують дуже гостро та грубо, а в поривах гніву можуть застосовувати фізичне покарання, тим самим, позбавляючи дитину батьківської любові, уваги та співчуття.
У неповних родинах поблажливий батько чи мати при виникненні труднощів у вихованні дитині, не маючи бажання займатися її вихованням, пускають все на самоплив, формуючи у дитини почуття вседозволеності, тобто, коли ніхто нічого не забороняє, і ти вільний робити все, що тільки забажається, спілкуватися з людьми, навіть не притримуючись норм спілкування. Як приклад, такі діти не знають, що, спілкуючись із людьми похилого віку, потрібно бути ввічливим, тактовним. Відомо, що попуск та вседозволеність з боку матері призводить до розвитку неадекватних уявлень дитини про саму себе, про навколишній світ, засоби конструктивної взаємодії з іншими людьми.
З’ясувавши особливості стилів взаємин "батьки- дитина" у неповних сім’ях, доречним буде дослідити не менш цікаву класифікацію стилів взаємовідносин "мати- дитина" що зазвичай мають місце у неповних материнських родинах. Такими стилями є: співробітництво, ізоляція, суперництво та псевдоспівробітництво.
При співробітництві спілкування матері та дитини характеризується взаємопоступливістю, гнучкістю. Мати спонукає дитини до активності. Означений стиль взаємовідносин найсприятливіший при вихованні дітей у неповних родинах, оскільки дитині необхідна підтримка, почуття захищеності, любов. Якщо у повній родині ця потреба дитини задовольняється обома батьками, то у неповній сім’ї трапляється так, що мама- єдина людина, спроможна задовольнити ці потреби. У спілкуванні в таких родинах матері визнають активну роль дитини у процесі її виховання. Дитина є активним суб’єктом самовиховання . Основною мета матері полягає в тому, щоб пробудити в дитині потребу у власних досягненннях, власному вдосконаленні. Характерною особливістю такого стилю поведінки є зворотній вплив. Буває так, що й дитина здійснює виховуючий вплив на матір. Включаючись у різноманітні форми спілкування з дитиною, мати психологічно змінюється, її внутрішній світ трансформується.
Ізоляція є наступним стилем спілкування "мати - дитина". В умовах цього стилю взаємин дитина ізолюється і не бажає ділитися своїми враженнями та переживаннями з матір’ю. Якщо у неповній родині склався саме даний стиль відносин, то дитині буде дуже важко владнати виникаючі в неї проблеми самостійно, без материнського втручання. Дитина буде рости замкнутою, потайливою, що може спричинити виникнення проблем у спілкуванні з однолітками, у навчанні й у процесі розвитку в цілому. Матері варто будувати спілкування з дитиною на бажанні пізнавати своєрідність його індивідуальності. Постійне тактовне вдивляння, відчування емоційного стану, внутрішнього світу дитини, змін, що відбуваються у ній – усе це створює основу для глибокого порозуміння між дитиною та матір’ю у будь- якому віці.
Стиль, при якому партнери зі спілкування протистоять один одному, критикують один одного, реалізуючи потребу в самоствердженні, називається суперницький. Наслідками такого спілкування є часті конфлікти, нерозуміння один одного, емоційний холод. З одного боку, в дитини формується прагнення до самостійності, але з іншого – складаються не зовсім сприятливі відносини з близькими людьми, тому що вона постійно опирається,намагається не обгрунтувати свою точку зору, а нав’язати її. При цьому стилі взаємин дуже цінним та важливим шляхом уникнення проблеми суперництва є знайти загальний компроміс у міркуваннях, який буде влаштувати як дитину, так і дорослого та зробить відносини більш лояльними та сприятливими для соціального розвитку дитини.
Псевдоспівробітництво є останнім стилем взаємин у цій класифікації. При такому стилі мати та дитина виявляють егоцентризм. Мотивація спільних рішень не ділова, а ігрова (емоційна). Взаємовідносини в родинах із таким стилем поведінки батьків зі сторони здаються без серйозних проблем, але це не зовсім так. У характері дитина формується така негативна риса як егоїзм.
Таким чином, виділяють чотири стилі батьківських взаємовідносин "мати- дитина", але позитивний вплив на соціальний розвиток дитини в неповній родині спричиняє використання такого стилю виховання як співробітництво. Доречним є наголосити на тому, що класифікація відносин торкається неповної материнської родини.
Отже, проаналізована література з даного питання дає змогу ще раз переконатися у тому, наскільки значною є роль родини у становленні фізичного та психічного здоров’я дитини. Навколо питання про виховання дитини у неповній родині повинно бути зосереджено найбільше уваги, тому що особливості відносин у цих родинах характеризуються певними складними особливостями, які ще потребують вивчення та дослідження.
Кожен проживає своє життя по- своєму, але дорогу в життя йому дає сім’я.
Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. У процесі цього розвитку сім’я набула функцій, які в єдності та сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту, збереження і зміцнення надбань духовної культури, традицій кожного народу та осягнення вселюдської культури.
У залежності від цього відбувається і становлення особистості. Особистістю може стати лише людина, яка бажає чогось досягти в житті, має свої цілі та наполегливо йде до їх досягнення. Це людина зі стійкою системою норм, цінностей; людина, яка має тверді переконання, яка спроможна відстоювати свою точку зору.
У родині дитина отримує свій перший соціальний досвід, робить перші кроки, вимовляє перші слова. Дуже важливим є, щоб дитина виховувалася у комфортній доброзичливій атмосфері, щоб у батьків не виникало розбіжностей з приводу методів її виховання, щоб дитина не була свідком конфліктів. В іншому випадку вона сформується як асоціальна особистість, яка завдаватиме шкоди не лише оточуючим, а й собі.
Виховання в повних та неповних родинах кардинально розрізнюється. Досить часто дитина стає свідком розлучення батьків. Розлучення- це найстрашніше, що може трапитися на шляху становлення особистості дитини, тому що найчастіше наслідки розлучення батьків відбиваються на її подальшому житті. Тому у неповних родинах питанню виховання дитини необхідно приділяти значно більше уваги, оскільки відповідальність за всебічний гармонійний розвиток особистості дитини лягає на плечі одного з батьків.
У даній роботі зроблена спроба опису життєвого шляху особистості, стадій її становлення та різних методів впливу родини на цей процес. Проблеми сім’ї досить мало досліджені, і завжди існує потреба у внесенні коректив та вивченні нових теорій та міркувань з приводу цього питання, передусім на практиці.