Сторінка
2

Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини

Юнацький вік є передетапом самостійного життя людини, коли не тільки визначаються, але й формуються її інтереси, установки, орієнтації щодо майбутньої сфери та умов трудової діяльності. Важливим і доволі поширеним чинником, який суттєво впливає на соціальний розвиток молодої людини, є проблема між двома моделями життя: пасивного, екстернального (коли за людину хтось робить вибір та приймає рішення, коли вона діє під впливом зовнішніх обставин) й активного, інтернального (коли людина сама свідомо вирішує, як їй жити та діяти). В даній ситуації вагому роль відіграють батьки. Їх головним обов’язком є допомогти дитині визначитися, порадити, як краще, звісно спираючись на її міркування з цього приводу. Іноді батьки допускаються помилки, змушуючи дитину діяти за їх вказівками, намагаючись бути для неї авторитетом, у негативному розумінні цього слова. І, як наслідок, людина або постійно опирається та в кінцевому результаті вчиняє по - своєму, тим самим руйнуючи взаємовідносини з батьками чи навпаки, погоджується, звикаючи, що за неї все вирішують. А, як відомо, у цей період дуже важливим є сформувати гармонійні взаємини батьків з дітьми, щоб у майбутньому вони стали для батьків опорою та дійсно людьми, які завжди зрозуміють та підтримають.

Отже, наведені наукові факти щодо вікових особливостей розвитку дітей свідчать про закономірності соціалізації особистості в різні вікові періоди і під впливом різних чинників в умовах родини. Особливості первинної соціалізації завжди визначаються безпосередньо сімейним середовищем, яке має свій неповторний клімат і характеризується ознаками того чи іншого його типу.

Класифікація родин за особливостями взаємовідносин між батьками та дітьми

За всієї багатоманітності родин, що живуть сьогодні в Україні, вони з точки зору взаємин між батьками та дітьми можуть бути умовно поділені на кілька груп, які по- різному впливають на соціальний розвиток дитини, а саме:

1. Родини, в яких побутують дружні стосунки. Батьки добре знають, чим цікавиться їхня дитина, поважають її, намагаються тактовно допомагати, підтримувати.

2. Родини, в яких існують доброзичливі взаємини між батьками та дітьми, але батьки прагнуть повсякчасно впливати на інтереси, захоплення, уподобання дітей. Між дорослими та дітьми спостерігається певна дистанція.

3. Родини, де батьки багато уваги приділяють таким питанням, як добробут дитини, її здоров’я та навчальна діяльність. Головна мета виховання бачиться дорослими у тому, щоб дитина успішно закінчила школу та вступила до вузу, одягалася не гірше за інших. Зазвичай у таких родинах духовний світ дитини прихований від батьків. При цьому вони навіть і не намагаються його пізнати. Вони вважають, що вона цілком усім задоволена, їй вистачає, що її матеріально забезпечують, і більше вона нічого не потребує. Дуже часто батьки заперечують навіть можливість існування у дитини бажань, прагнень, котрі не відповідають їх власним.

4. Родини, в яких мають місце непедагогічні дії дорослих: неповага до дитини, прискіпливе стеження за нею, недовіра, тілесні покарання. Такі відносини просто неможливо назвати гармонійними. Батьки постійно у напрузі, їх завжди щось непокоїть, особливо якщо існують інші проблеми. Ставлення дитини до батьків носить недоброзичливий характер, як наслідок їй також буває важко спілкуватися з однолітками. Для такої дитини, яка постійно звикла бути у напрузі, іноді буває дуже складно налаштуватися на звичайний товариський манер спілкування.

5. Неупорядковані родини, де батьки постійно конфліктують між собою та дітьми, зловживають алкоголем, виявляють жорстокість. У 30% випадків така поведінка дорослих спричинює антисоціальні вчинки дітей.

Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній родині

Як бачимо, в одних родинах дорослі вважають, що дитина повинна погоджуватися з ними, виявляти абсолютну слухняність, в інших родинах, навпаки, цінується прагнення дитини до самостійності, самоствердження. Бувають такі випадки, коли до дитини ставляться вимоги, які зовсім не відповідають її віковим особливостям, а також вимогам, функціонуючим у дошкільних та шкільних виховних закладах. Це суттєво впливає на психічний стан дитини. Як наслідок, вона постійно нервується, не розуміючи, чого від неї насправді вимагають. У такій ситуації дитині дуже складно визначитися з власною життєвою позицією.

Тому, невід’ємною частиною мудрого виховання є безпосередня спроба батьків зрозуміти дитину, проникнути у її складний, але неповторний духовний світ, що є основою для вибору оптимальних засобів педагогічного впливу. Але головним є той факт, що позитивний чи негативний результат буде залежати від тактики або стилю спілкування батьків з дітьми.

Під стилем або тактикою спілкування ми розуміємо індивідуальну форму комунікативної поведінки людини, яка проявляється в умовах взаємодії в ділових та особистих відносинах, виховних бесідах з дітьми, способах здійснення рішень, в обраних прийомах педагогічного впливу, методах вирішення конфліктів.

Стиль сімейного виховання – це цілісна система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються в спілкуванні з дитиною, особливостей сприйняття та та розуміння характеру дитини, її вчинків. У психолого- педагогічній літературі існує багато різних підходів до класифікації стилів сімейного виховання. Однак, найчастіше застосовується така класифікація:

авторитарний виховний стиль (основою стилю є тактика диктату );

демократичний виховний стиль ( основою стилю є тактика співробітництва );

ліберальний виховний стиль ( тактика невтручання );

потуральний виховний стиль ( тактика опіки й безоглядної любові );

Авторитарний виховний стиль характеризується суворістю у ставленні до дітей, погрозливим тоном, вимогою безвідмовного підпорядкування. Батьки, схильні до авторитарного стилю спілкування, всім видам взаємодії віддають перевагу наказу та насильству, стикаються із протидією дитини, яка виявляється у протесті та агресивності, або у звичайній апатії та пасивності. Такі обставини не сприяють формуванню нормальної, свідомої особистості, а руйнують цей процес, тому що під час протиборства з дорослими у дитині знищуються найцінніші особистісні якості, такі як: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе. Авторитарність батьків, ігнорування інтересів та точки зору дитини, позбавлення її права голосу під час вирішення родинних питань є гарантією серйозних порушень у соціальному розвитку дитини та побудові довірливих відносин між членами родини. В умовах диктату дитина в очах дорослого набуває ряд негативних рис. Якщо з боку дитини не помічається прямого та послідовного бунту, деспотизм батьків зустрічає інші форми прихованого незадоволення та протесту, тому сприяє розвитку негативних емоційних реакцій.

Досить невизначеною є доля молодої людини, що виховувалася в умовах диктату. Це може бути пристосуванець, боягуз, тобто людина, яка звикла підкорятися, звикла погоджуватися з міркуваннями інших, забуваючи про існування власної думки, звикла пристосовуватися до будь- яких обставин існування, навіть не за власним бажанням. Існує також інше припущення, що з такої дитини може вирости хам, цинік та деспот. Але й існує можливе вирішення даної проблеми, яке полягає у тому, що, спілкуючись з оточуючими поза родиною, особливо, якщо людину поважають та прислухаються до її думки, особистість має змогу змінитися, повірити в себе, навчитися самостійно приймати рішення.