Сторінка
1
З самого народження людина потрапляє в суспільство. Вона росте, розвивається і вмирає в ньому. На розвиток людини впливає безліч різних чинників, як біологічних, так і соціальних. Але найважливішим чинником формування особистості дитини, що є найбільш значущим для її індивідуальності, є сімейні стосунки.
В роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників М.Й. Боришевського, Г.Я. Варги, Е.Г. Ейдеміллера, А.Є. Лічко переконливо показана залежність формування особистості дитини від стилю виховання в родині, батьківського ставлення до дитини, способів родинного спілкування. За даними наукових досліджень різні стилі догляду та поводження з дитиною з перших днів її життя формують ті чи інші особливості психіки та поведінки. Відносини в родині також впливають на те, як людина надалі будуватиме свою кар’єру, яким шляхом вона піде.
Також відрізняється виховання у неповних, багатодітних сім’ях, сім’ях, де часті конфлікти між батьками, в сім’ях з різними стилями виховання; тобто скільки сімей, стільки йс варіантів виховання особистості. Крім того, людина може і не стати особистістю, якщо вона не має власної думки, власних переконань, якщо вона підпорядковується всьому, чого від неї вимагають. І в даному випадку теж багато залежить від сім’ї.
Саме в родині індивід отримує перший життєвий досвід, рбить перші спостереження та вчиться поводитися у різних ситуаціях.
Проблема впливу родини на становлення особистості дитини була і залишається однією з найважливіших проблем соціальної психології та педагогіки.
Метою роботи є вивчення стилів поведінки батьків у повній та неповній родинах та яким чином вони впливають на соціальний розвиток дитини.
Об’єктом роботи є особистість та поведінка дитини у міжособистісних відносинах з батьками.
Предмет роботи полягає у характеристиці стилів батьківських відносин, що викликають відповідну реакцію у дитини та виявляються у її поведінці.
Мета роботи зумовила такі завдання:
теоретично обгрунтувати основні стилі поведінки батьків у повній та неповній родинах;
розкрити вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній та неповній сім’ях;
проаналізувати причини порушення взаємин батьків та дитини.
Для розв’язання цих завдань роботи застосовувалися такі методи:
аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої проблеми у сферах педагогіки та психології;
метод порівняльного аналізу, що мав а меті виявити відмінне у впливі стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній та неповній родинах.
У чому сенс життя людини? Таке запитання ми нерідко ставимо перед собою на різних етапах свого життя. І шукаємо відповіді: аби здобути освіту, мати свою оселю, накопичити багатство, одружитися, мати достойну професію та ін. Це так. Але це не відповідь на корінне запитання. Сенс життя людини – у продовженні роду людського, народженні дітей, забезпеченні умов для їх фізичного, психічного та соціального розвитку. Тому родина є провідним соціальним інститутом суспільного розвитку.
Родина є першоосновою суспільства, соціумом, де найбільшою мірою виявляються індивідуальні особливості кожного із батьків, їхніх дітей, реалізуються природні потреби, формуються мотиви поведінки як критерії розвитку особистості, відбуваються самопізнання, самоактуалізація та соціалізація її членів.
Процес формування та розвитку особистості починається від моменту народження, і родині тут належить пріоритетне місце, адже вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних умінь та навичок. При цьому провідними чинниками виступають не стільки спеціально організовані дії, скільки моральна атмосфера, що панує в родині, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль .
Виховання у родині передбачає постійне й активне спілкування дитини з батьками. Найближчих та найулюбленіших людей – батька й матір – дитина вважає найсправедливішими та найкращими. Оскільки дитина росте, розширюються межі її спілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але батько й матір впливають на неї протягом усього життя та є для неї головним прикладом.
Як засвідчують спостереження, у майбутньому дитина формує свою сім’ю в структурному плані і в плані особистісних відносин багато в чому за зразком батьківської родини. Природні доброта та справедливість матері стають часткою особистого досвіду дитини, так само як суворість та вимогливість батька. Дитині потрібні і материнська ласка і батьківська вимогливість. Чим більше у батьків та дітей спільних справ та захоплень, тим ширший, глибший вплив дорослих, тим більшої ваги набирає їх приклад. Якщо батьків поважають та позитивно сприймають інші члени родини, друзі, дитина це помічає, і у неї теж з’являється бажання у майбутньому заслужити повагу людей. Перші уявлення про честь, обов’язок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зі спостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість та відповідальність, моральність справ та вчинків є головними чинниками успішного виховання дитини.
Щоденно спостерігаючи за своєю дитиною, батьки нібито знають її значно краще, ніж інші. Та зміни, що з роками відбуваються у дитині, іноді бувають занадто швидкими для батьківських очей. Дитина росте, змінюється, а батьки все ще бачать її колишньою. Ставлення батьків до дитини має особливе значення під час вікових криз розвитку. Слід зауважити, що характер дитячо- батьківських взаємин обумовлює розвиток емоційної сфери дитини.
Батьківське ставлення, стиль виховання, характер поводження батьків з дитиною відіграють особливо важливу роль в критичні періоди розвитку дитини (кризи новонародженості; одного, трьох років; шести, семи років; підліткового та юнацького віку), оскільки вплив вказаних чинників може суттєво змінити весь хід її розвитку в даний період.
Створення сімейних умов виховання повинне враховувати можливості кожного вікового періоду дитинства. Так, дошкільники відзначаються високою здатністю до навчання, підвищеним сприйняттям, вразливістю, інтенсивним розвитком мови. Особливістю їх психіки є нестійка увага, недостатній самоконтроль, потреба у наслідуванні. В цьому віці виробляється вміння підкоряти свої дії словесним інструкціям, організованість та цілеспрямованість, закладаються риси характеру та світоглядні основи.
У молодшому шкільному віці розвиток психіки дитини відбувається на основі провідної діяльності- навчання, яке виступає для неї як важлива, суспільно- оцінювальна діяльність. Досить значну роль у соціальному розвитку дитини у цей період відіграють батьки, допомагаючи їй вчитися керувати своїми емоційними станами, долати імпульсивні бажання. У молодшому шкільному віці збагачується досвід соціальної поведінки, з’являються перші відносно стійкі ціннісні орієнтації, відбувається розвиток моральних, інтелектуальних та естетичних почуттів.
Найбільші труднощі батьки та педагоги вбачають у вихованні дітей підліткового віку. У цей період відбувається активне фізичне зростання дитини, завершується процес статевого дозрівання, що накладає відбиток на її психіку. Вважаючи себе вже досить дорослим, підліток орієнтується на норми поведінки дорослих, хоча ще не володіє ні соціальною, ні моральною, ні психофізіологічною зрілістю. Тому найбільшою помилкою батьків у цей критичний період може бути ставлення до підлітка, як до "недорозвиненого дорослого". І замість того, щоб виявляти повагу до його особистості, його проблем, вони протиставляють "власну мудрість" його "недосвідченості". Перевагами у вихованні, що надалі позитивно вплинуть на соціальний розвиток підлітка є чесність, щирість, спокійний тон, довіра та залучення до моральної та суспільно- корисної діяльності.