Сторінка
3

Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини

Найкращі стосунки у дітей з батьками складаються при демократичному стилі відносин. Батьки, гнучко мотивуючи свої дії та вимоги, твердо досягають позитивних вчинків дітей, у дитині цінується не лише слухняність, а й відчуття власної гідності, ініціатива. Батьки поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є, дають їй зрозуміти, що її справи є важливими для батьків, довіряють дитині, дозволяють їй робити власний вибір, заохочують її самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, проводять разом з нею вільний час, допомагають розвивати їй свої здібності. Іншими словами, основу виховання складає тактика співробітництва, головним аспектом якої є розвиток "співучасті", тобто емоційного включення в справи іншого, активної допомоги, співпереживання, що значно зміцнює взаємовідносини між батьками та дитиною.

Родина, у якій склався такий стиль сімейних стосунків, є найбільш сприятливою для нормального фізичного, інтелектуального, морального, емоційного,естетичного та соціального розвитку дитини. Людину, яка виховувалася у такому сімейному середовищі, завжди мала право на уважне, серйозне та шанобливе ставлення до її особистості, у майбутньому позитивно сприйматимуть, поважатимуть та матимуть бажання з нею спілкуватися. Ймовірно, що вона стане гарним другом, порадником, особливо у емоційно насичених ситуаціях, які вимагають співчуття, співпереживання та збереження власної гідності.

Батьки, які обирають ліберальний стиль поведінки, мають незначний контроль за поведінкою дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого ставлення до виконання батьківських обов’язків. Проявами ліберального стилю є терпимість, всепрощеність батьків, демонстрація любові до дитини, виконання всіх її забаганок, невиправдана ідеалізація її батьками. Цей надлишок любові з часом починає дратувати дитину (особливо в міру її дорослішання) і веде до формування егоїзму, безвідповідальності, недисциплінованості. Звісно, про гармонію тут і мови бути не може. Спостерігаючи за спілкуванням батьків та дитини, можна помітити, що їх взаємовідносини характеризуються постійними роздратуваннями та гнівом, тому що батьки не мають досвіду виховання і головним засобом виховного впливу для них є емоції.

Протягом усього життя родина для дитини була середовищем задоволення матеріальних потреб, але найважливіший та найголовніший факт у її свідомості втратив свою цінність, який полягає у тому, що родина є центром буття для кожної людини. Що стосується життя батьків, їхніх переживань, негараздів, то це назавжди залишається закритим для дитини. Вона не стала для них підтримкою, тою людиною, якій можна розповісти про свої проблеми, спитати поради. Батькам дуже неприємно визнавати ситуацію, вони завжди замислюються над питанням: "Як так сталося? Що ми зробили не так?" Але замислюються вже дуже пізно, коли щось змінити вже практично неможливо.

Основу потурального стилю виховання складає тактика опіки й безоглядної любові. Головним завданням батьків є власною працею забезпечити задоволення усіх потреб своєї дитини, оберігати її від будь- яких обов’язків та труднощів, тим самим, беручи їх на себе. Очевидним є той факт, що дитина цілком позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за свої вчинки. Така дитина має характерні особливості, такі як: безпорадність, безініціативність, відсутність відповідальності за певні діі, рішення. Але домінуючою характеристикою такої людини є егоцентризм. Вона сама для себе скарб. Основним її бажанням є отримувати від оточуючих усе, що вона тільки забажає. У ставленні людей, які її оточують, завжди діє конкретна установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина, небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Підлітковий вік характеризується найбільшою кількістю нервових зривів, роздратувань, погроз, що починаються в процесі відстоювання своїх прав. Таку дитину перевиховати практично неможливо. Вона завжди звикла бути основною у родині, навколо неї завжди зосереджено дуже багато уваги, вона звикла покладатися на батьків у вирішенні важливих питань, у деяких ситуаціях їй відомо, що все можуть вирішити гроші батьків, як, наприклад, вступ до вищого навчального закладу.

Вплив стилів батьківсько- дитячих взаємовідносин у неповній родині та формування особистості дитини

Неповна родина є найпроблематичнішою та вразливішою у виховному плані. При розгляді процесу виховання дітей у неповних родинах необхідним є з’ясування стилів взаємин "батьки- діти" та їх особливостей. Розглянемо основні класифікації стилів батьківських взаємин у неповних родинах та яким чином вони впливають на соціальний розвиток дитини.

У авторитетних батьків у неповних родинах діти зазвичай товариські, добрі, ініціативні. Авторитетними є ті батьки, які люблять та розуміють свою дитину, надають перевагу не покаранню, а поясненню, не боячись зайвий раз похвалити. Вони чекають від дитини усвідомленої поведінки і намагаються допомогти їй, чуйно ставлячись до її запитів. Така дитина відповідально ставиться до своїх обов’язків, на неї спокійно можна покластися у вирішенні родинних питань. Для неї характерна впевненість у собі, енергійність, почуття власної гідності й самоконтроль.

Авторитетні батьки намагаються не акцентувати свою увагу на сформованій ситуації, зокрема на виникненні неповної родини. Вони впевнені у своїх силах, можливостях. Підсвідомо вони передають цей емоційний настрій дитині, тим самим, сприяючи формуванню у неї почуття захищеності від життєвих труднощів. Що стосується обмежень для дитини, то вони, звісно, існують, але серйозні розбіжності з приводу дисциплінарних заходів відсутні, тому що вона чітко розуміє зміст обмежень. На противагу ситуації у повній родині, у неповній сім’ї дитина не протестує проти обмежень, навіть, якщо вони є постійними та жорсткими, а, розуміючи всю сутність сімейного становища, визнає їх як справедливі та обгрунтовані. Дуже важливо, щоб такий тип виховання сформувався саме у неповній родині. Якщо він існує, то це є запорукою успіху гармонійного взаємоіснування, навіть за відсутності одного з батьків.

Загальновідомим є те, що в авторитарних батьків діти дратівливі, схильні до конфліктів. Така ситуація, звісно, сама собою не з’являється, її виникненню сприяють певні чинники.

Аналогічно повним родинам, у неповних родинах батьки вважають, що дитині не варто надавати занадто богато свободи і прав, що вона у всьому повинна підпорядковуватися їхній волі, авторитетові. Намагаючись виробити в дитини дисціплінованість, як правило, не надають їй можливості для вибору варіантів поведінки, обмежують її самостійність, позбавляють права заперечувати старшим.

Жорсткий контроль над поведінкою дитини- основа їхнього виховання, що супроводжується суворими заборонами, доганами та нерідко фізичними покараннями. У дитини, яка виховується у неповній родині авторитарними батьками, психологічний та емоційний стан ще більше погіршується. Усі її дії підлягають найсуворішому контролю. Мати (батько) надає перевагу надмірному впливу на дитину. Мотив такої поведінки батьків полягає у бажанні забезпечити дитині кращі та максимально безпечні умови існування. Спочатку вона досить агресивно реагує на вимоги та вказівки зі сторони батьків, але згодом вона починає розуміти сутність та важливість засвоєння батьківських стандартів та норм для її подальшого життя та визнає їх.