Сторінка
3
На зміну комунарам, борцям “за невідомий фантастичний край” прийде якісно інше покоління людей – спадкоємці духовного досвіду, внутрішній світ яких перетвориться і зробить їх ідеальними. Це закономірний вияв закону циклічності історично-культурного розвитку суспільства. Цілісність і віталістична сила таких героїв повсякчас підкреслюється. “Навіть фізично це були зразкові люди” [4, 192], – зазначає товаришка Уляна, героїня повісті М.Хвильового “Сентиментальна історія”.
Створюючи героїв “нового” часу, прозаїки 20-х років минулого століття нерідко переносять смисл їхнього життя у “транс-реальний”, вимріяний світ. Вони хворіють “загірною комуною”, невтомно задивляються в “химерну даль”. Символіка “вічного повернення”, віталізму прочитується у словах Б’янки: “Перед моїми очима виростало химерне коло, і я вже бачила внутрішніми очима нових людей якоїсь ідеальної країни” [4, 176]. Саме герої “нового” часу, творчі натури, служитимуть Україні, “культурі нації”.
Конституювання “транс-реальности” у прозі “романтиків вітаїзму” відбувається через підкреслено вольову проекцію індивідуального “я”, що співвідноситься з чоловічим дискурсом. Така інтенція впливає і на жіночі образи. У творах “Сентиментальна історія”, “Вальдшнепи” М.Хвильового, “Чотири шаблі”, “Майстер корабля” Ю.Яновського, “Земля” О.Довженка та інших, як правило, підкреслюється не лише вольова цільність, але і природна, жива сила героїнь, що виявляється також у їх зовнішності. Скажімо, Б’янка із “Сентиментальної історії” Хвильового постає не лише інтелектуально розвиненою людиною, але й фізично красивою жінкою. Для зразкової “нової” людини цінностями є все, що підсилює віталістичну силу життя – і краса, й інтелект, “і молодість, і полова невинність”. Б’янка незалежна від багатьох патріархальних стереотипів. Маючи вольову цільну натуру, вона намагається гармонізувати в собі потреби духовні і фізичні, відмовившись від лицемірства. І на такий крок провокує Чаргара. Героїня недвозначно пропонує своє тіло художнику. Чаргарові імпонує природність бажань, простота, невимушеність, “навіть моветон” дівчини. У такі “провокуючі” моменти виявляється її влада над чоловіком, а вона сама уподібнюється до гравця. Б’янка кидає виклик своєму “наманікюреному віку”: “Я згадувала княжий теремок і Ярославну, і згадувала Турґенєвських женщин – таких чистих і хороших – і подумала, що вже таких женщин ніколи не буде й що навіть я, що не знала ще жодного мужчини, навіть я давно вже загубила свою чистоту й свою невинність” [4,199].
Автор постійно акцентує увагу на віталістичній силі і цінності героїні. “Щось хижацьке й розпусне” бачить у Б’янці художник Чаргар. Зовнішня краса дівчини особливо контрастно мала відтінювати підкреслену фізичну недосконалість діловода Кука, “пристаркуватого і аморального холостяка” з “маленькими олив’яними очима”, котрий залицявся до неї. Віталістичний смисл такого протиставлення захований у виправданні права іншого, сильного чоловіка, як-от художника Чаргара, забрати таку жінку, взяти її собі задля продовження роду. Поза тим, у творі постійно акцентується увага на “спорідненості душ” Б’янки і “славетного маляра” країни. Їх пов’язувала духовна міра порозуміння, досягнута у спілкуванні. Подібні стосунки живляться платонівською любов’ю, смисл якої – творення прекрасного, того, що є “голубою казкою”, трансреальним світом.
“Моветон” героїні і воля до життя – “необхідний і цілком природний етап” на шляху до органічної людини, в якій гармонійно поєднаються тілесність і духовність. Дилема природного й інтелектуального, за Хвильовим, не може бути розв’язана на користь того чи іншого. Чаргар також не є імморалістом і органічною людиною, підвладною лише силі інстинкту. Спочатку він, як твердить автор, відхиляє любов фізичну, пробує наслідувати платонівську ідею духовної любови. Але згодом, змучений сумнівами і дисгармонією, розуміє, що відділити духовне від тілесного неможливо. Підкоряючися силі інстинкту, Чаргар переборює свою нерішучість і зважується на інтимні стосунки з Б’янкою.
Вольова, віталістична сила героїв, творців ідеального світоустрою, постійно наголошується в художній прозі 20-х років ХХ століття. Індивідуалізаційна, аполонівська ідея творіння власного життя, культури служила моделлю поведінки і для Ю.Яновського, і для героїв його роману “Майстер корабля”: То-Ма-Кі, Сева, Тайах, Редактора та ін. Ці “дивні люди”, культуротворчі натури, романтики вітаїзму понад усе ставлять культ жіночності, краси людських взаємин. Сев і Редактор закохані у балерину Тайах. Вона ж полонена світом мистецтва, імпульсивна; у героїні нуртує віталістична жіноча сила життя. Тайах повсякчас говорить про волю до краси, що реалізує себе в любові, акцентує увагу на цивілізаційній місії жінки і т.д. і т.п. Фантазійна, по-своєму пристрасна жінка – напівіталійка-напівслов’янка, зіштовхнувшись із людською нещирістю й цинізмом, розчаровується і зневірюється у житті. Але на допомогу їй приходять Сев та Редактор, котрі переконані в тому, що “людське ставлення підіймає дух і дає силу рукам” [5, 49].
Тайах має чимало спільного з героїнею “Сентиментальної історії” Хвильового – Б’янкою. Це ще одна молода, сильна, автономна жінка, самодостатня особистість, красуня, наділена таємничою гріховною привабливістю. Яновський постійно підкреслює природну живу силу Тайах, яка випромінює “якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни”. “Кохання в “Майстрі корабля постає як прекрасна, очищаюча сила, що пробуджує духовні можливості людини” [7, 296], – зазначає В.Панченко.
Логіка любові (культури) приводить до природності, синтезу реальности-ідеалу (за Ніцше), взаємозалежності всього сущого.
Наступним етапом розвитку української нації стане модель міської цивілізації, яку письменники доби українського Ренесансу художньо втілюють в образах “загірної комуни” (М.Хвильовий), “голубої Мекки” (М.Куліш), “машинізованої комуни” (О.Слісаренко) тощо.
Якщо вдатися до ґендерних дефініцій, то перехід від власне культури до цивілізації дістає у прозі М.Хвильового, О.Слісаренка, О.Довженка, Г.Епіка та ін. фемінну характеристику. Це – духовність, жіночність, космоцентризм, любов. “Семантика “фемінного” тотожна антиавторитарності, вона передбачає амбіва-лентність, невизначеність, стихійність, ірраціональність” [6, 80].
Завантажити реферат