Сторінка
3

Художня інтерпретація концепції кохання-любові у творах Євгенії Кононенко

У згадці про зустрічі Вероніки з психоаналітиком – вмотивування самоутвердження Вероніки у виборі улюбленої справи, налагодженні побуту, поїздці до Америки (Америка – один із символічних знаків свободи). І все ж, згідно з екзистенційними постулатами автор вибудовує характеристику іншої її залежності: вона схвильована (зачарована) своїм почуттям до Женика, але й пригнічена ним. І справа не лише в розумінні вікової різниці між ними. Ставлячи Вероніку між Дмитром і Жеником, автор фіксує погляд на їх несумісності: Дмитро – “супермаскулінний”, але він, за його словами, “не прийме для жінки того, що підходить чоловікові” [2, 113]. Сприйняття такої його умови було для Вероніки насильством над собою. Женик – антипод Дмитра. Домінанти в його характеристиці – означення “інфантильний”, “напівхерувимчик”. Архетип Аніми в його душі неприродно збільшений під впливом надмірної материнської турботи, що врешті перетворюється в комплекс перевернутої едіпової ситуації. В матері по відношенню до сина починає домінувати внутрішньо неусвідомлювана нею чуттєвість, що проектується на нього (“горнеться до нього, як закохана жінка, а не як мати” [2 ,151]). Психологічна мотивація такого стану жінки в епізодах її зв’язків з альфонсом Андріяном, у трансформованій нею історії із сухофруктами (остання подана з двох точок зору – її та батька Женика).

У вираженні материнського комплексу як наслідку сексуального незадоволення у романі “Зрада” акцентовано фрейдівську ідею про сексуальність як основу людської агресивності. Мати Женика, боячись його втратити, а більше – втратити владу над ним, посприяла смерті Вероніки. У романі “Ностальгія” ця ідея знаходить втілення в розвитку майже детективної історії життя і жахливої смерті подружжя Шулік. У розгадці таємниці останньої в розповідях різних персонажів центральною фігурою постає мати Алекса, Таїсія Іванівна. Закохавшись ще школяркою, вона все життя веде боротьбу, щоб володіти Ним. Заради цього йде на злочин – донос на кохану Миколи. В умовах тоталітарного режиму з його шпигуноманією останній це коштувало життя. Та навіть одружившись з Миколою Андрійовичем (він скорився перед її любов’ю), Таїсія Іванівна не здобула бажаної гармонії. У її відчуттях нереалізованої сексуальності причина звички розповідати всім про “неймовірну”, “велику” любов між нею і чоловіком, її уваги до тіла (“звичка ходити регулярно до хорошого жіночого лікаря” [5, 76], хоча була здорова); “бажання виглядати дуже цнотливою” [5, 76]. Її хвороба внутрішня, патологічна залежність вже не від почуття кохання, а від сексуального потягу.

Торкаючись у зв’язку із осмисленням концепції кохання-любові проблем, що виникають на грунті взаємостосунків чоловіка і жінки, зумовлених різницею статей (опозиції матріархат – патріархат, жінка – чоловік, жіноча екзистенційна ситуація, зрада – вірність тощо), Є.Кононенко, як бачимо, вибудовує своє “жіноче письмо” на психоаналітичному відкритті жіночого “я” у всій його внутрішній багатогранності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. – К.: Академвидав, 2003. – 390 с.

2. Кононенко Є. Зрада. – Львів: Кальварія, 2002. – 160 с.

3. Кононенко Є. Нема раю на землі… // Кур’єр Кривбасу. – 2002. – №154. – С.21-42.

4. Кононенко Є. Ностальгія // Кур’єр Кривбасу. – 2003. – №158. – С. 91-134.

5. Кононенко Є. Ностальгія (продовження) // Кур’єр Кривбасу. – 2003. – №159. – С.70-113.

6. Кор. “ЛУ”. Феномен жіночої прози обговорювали київські літератори // Літературна Україна. – 2002. – 6 червня.