Сторінка
2
У стосунках з Дмитром (про що йому говорить Лариса зі слів психоаналітика) Вероніка відчувала себе пригніченою, боялася його. Асоціативно ці відчуття пов’язуються із тим, що на рівні підсвідомості вона відводила Дмитрові статус батька (його турбота про неї як дитину у цьому відіграла неабияку роль). З одного боку, це живило її дитинність. Ознаки цієї якості наявні і в її характеристиці (вже дорослої жінки): “дівчача зовнішність”, “дитяче личко”, “в гості водили, як дитину”. Концептуальною є втрата цих рис вже оновленою Веронікою (що помічено і Дмитром, і нею самою): “вже не здається дівчиськом”; “не буду слухняною дівчинкою” [2, 14]. З другого, саме відчуття Веронікою в Дмитрові батьківського начала вмотивовує її страх. Його ключовий образ – “руки на твоєму горлі”, що трансформується в образ-міфологему смерті: “Смерть завжди БЕРЕ ЗА ГОРЛО” (виділено в тексті – Н.З.). Він винесений у вставну записку-роздум героїні про феномен зради і покари за неї, як спогад з дитинства (він безпосередньо до Дмитра не дотикається): у сварці батько завжди “ліз душити матір”. “Весь час його тягло до горла, саме до горла”, “він не міг відірватися від горла і душив” – і матір, і “тих жінок, що приходили до нього по гроші”, душив і Вероніку, коли стала дівчиною [2, 48]. Повтор деталі “горло” і означення дії “душив” знаходять новий смисловий розвиток у зверненні до постатей (за оцінкою Вероніки) “ревнивця-егоїста” Отелла і “паскуди” Арбеніна. Функціонально зіставлення спогаду про батька–любителя хапати за горло із відомими літературними героями акцентує у підсвідомості Вероніки паралель батько – чоловік, можливість їх однакових дій. До того ж останнє було засвідчене вчинком Дмитра (“з усієї сили зацідив їй кулаком у вилицю”). Таким чином письменниця вмотивовує “страх” як один із чинників ставлення Вероніки до чоловіка. Від заперечення права карати жінку, якщо навіть вона “таки була з кимось, окрім чоловіка” [2, 48], починається шлях героїні до самоутвердження.
Почуття Дмитра до дружини трактується в романі устами психоаналітика як любов. Коли ж він користується словами “кохана жінка”, то не має на увазі почуттєвої пристрасті. Того, що називають амоr. “Донька теж була його коханою жінкою”, - розмірковує він. Альтернативно до сутності його любові дано опис емоційного стану закоханості Вероніки в Женика, жінки, що звільнилася від страху, стала незалежною. Перша його фраза – формула кохання: “Та любов, од якої тьмариться світ, од якої не знаєш, на якому ти світі – на цьому чи на тому” [2, 18]. Аналіз Веронікою свого внутрішнього стану (коли “волосся кольору стиглої пшениці”, “правильний профіль”, “трохи іронічні губи” коханого зосереджують у собі “усі злети, всі екстази”, коли в тобі панує лише бажання “шалених поцілунків”, “запаморочливого його божевільного запаху” [2, 18]) розкриває сенс кохання (хоча авторка роману “Зрада” в основному послуговується поняттям “любов”) як такого, що варте “і земних благ, і того, що не виміряти земними мірами” [2, CAPut!']. Аналогічне і почуття Лариси, героїні “Ностальгії” до Алекса. І той же прийом самовираження з фіксацією емоційних і поведінкових прикмет “арс аманді” (любовної гри): “захотілося злетіти вгору”, “згадувала мало не по сім раз на годину” [4, 97]; “розкішна ніч кохання, і велика пристрасть”, і “любовний солодкий туман” [5, 73].
Кожну з них у пізнанні нового почуття (ні Вероніка, ні Лариса у подружньому житті його не знали) автор повертає до першого кохання. Для Вероніки, що тоді “була ще дитиною і була дитиною дна, дитям безодні” (ця градація деталей не безпідставна), “її перша любов” – Вітька, рівня їй за соціальним статусом; для Лариси – молодий піаніст Олексій Шуліка, в якого “закохалася, як закохуються у дванадцять років”. У Вероніки з Вітькою було “все”. Лариса ж уявляла “романтичні ситуації” в “солодких мріях”, але “пов’язані з ним таємні пристрасті сягали такої сили, якої, либонь, не знало жодних з реальних кохань Лариси” [4, 100]. Першу цей спогад вів до смерті. У прощальному слові-проханні Вітьки, “щоб вона ходила до нього на могилу і носила йому жовті квіти” [2, 64] та його трансформації у вірші Женика з голосу вже Вероніки “Поховайте мене поряд з Вітькою, із моїм незабутнім другом, покладіть мені жовту квітку в руку” [2, 63] в активній позиції образ жовтої квітки. Він і в згадці Женика про покладання Веронікою на “чорний граніт” могили Вітьки “жовтих хризантем” (ставши самостійним суб’єктом, вона “найперше поставила пам’ятник у Вітьки на могилі” [2, 64]). Жовтий колір за народнии уявленнями – емблема розлуки. Смерть розлучила Вероніку з першим коханням, вона забрала її життя, коли вона знову покохала.
У Лариси (“Ностальгія”) “солодкі мрії” про “таємні пристрасті” з Ним знайшли своє реальне продовження. Олексій Шуліка, залишившись за кордоном, коли брав там участь у музичному конкурсі, перетворився на Алекса Гайєра, з піаніста на бізнесмена. І через багато років відродив у ній колишні почуття, відповівши на них. Вираження їх почуттів емоційно актуалізується у зв’язку з мотивом ностальгії, що розгортається на спогадах героїв про юність, перші відчуття ними пристрастей, про загадкову історію стосунків батьків Алекса. Теза – незалежна жінка “може дозволити собі кохання” [2, 57] ніби знаходить своє підтвердження в романі “Ностальгія”. Але при всій сексуальній і духовній гармонії Лариса потрапляє в залежність від власного почуття – втрапила “в таку жіночу халепу”. І щоб звільнитися від цієї залежності, на її думку, слід скористатись порадою психолога: “іноді варто не боротися з нею, а, навпаки, піддатися пристрастям <…>. І тоді в освічених і досвідчених жінок залежність якщо не минає, то вагомо послаблюється” [4, 123-124]. Це один із способів позбутися залежності вже не від чоловіка, а від почуття до нього. У зв’язку з цим героїні Є.Кононенко потрапляють у різні екзистенційні ситуації. І вихід з них нерідко завершується драматично, а то й трагічно. В осмисленні таких ситуацій письменниця використовує психоаналітичні методи. Невипадково у сюжеті її творів персона психолога, психоаналітика. Їй віддається функція аналізувати психічний стан героїв і накреслювати шляхи подолання їх больового порогу.
Завантажити реферат