Сторінка
5

Мовна політика в Україні у 70-80-х роках ХХ століття

4. Вжити заходів до забезпечення планів пільгового прийому випускників восьмирічних і середніх шкіл у педагогічні навчальні закладі за рекомендацією педагогічних рад і органів народної освіти. Проводити цілеспрямовану профорієнтаційну роботу із учнями сільських шкіл, що виявили бажання отримати спеціальність вчителя російської мови. Направляти найбільш підготовлених випускників шкіл на підготовчі відділення педагогічних інститутів і університетів без наявності у них виробничого стажу;

5. Розширити науково-дослідну роботу по вивченню російської мови як засобу міжнаціонального спілкування, вдосконалювати систему підготовки науково-педагогічних кадрів з російської мови.

6. Організувати перепідготовку керівників методичних об'єднань вчителів російської мови і літератури загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ" [2].

В інших областях України передбачались, очевидно, аналогічні заходи, оскільки всі вони були розроблені на основі рекомендацій ЦК КПУ. Впадає в око, що в розроблених заходах культивувалась ідея розширення мережі російських шкіл саме у сільській місцевості, де українська мова викладання на цей час ще залишалася домінуючою.

Наскільки ефективно здійснювалася реалізація постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР засвідчує інформація ЦК Компартії України до ЦК КПРС за підписом першого секретаря ЦК КПУ В.В.Щербицького. З неї довідуємося, що за короткий період у республіці були вдосконалені навчальні програми із російської мови для всіх типів шкіл, видані нові − для шкіл з поглибленим вивченням російської мови і літератури, а також оновлена тематика спецкурсів і спецсемінарів для студентів філологічних факультетів вищих учбових закладів.

Суттєвих змін зазнав і сам навчальний процес. Так, у школах з національною мовою навчання, профтехучилищах і технікумах здійснювався поділ класів і груп на підгрупи для вивчення російської мови, що давало змогу підвищити ефективність навчання. Значною мірою зростала кількість російських шкіл, а також шкіл із поглибленим вивченням російської мови та літератури.

Одним з ключових моментів у реалізації постанов партійно-державного керівництва СРСР стало вирішення ряду кадрових питань. Так, уже 1985 р. кількість студентів, прийнятих на факультети російської мови та літератури, зросла із 635 у 1983 р. до 3500 у 1985 р. У дев’яти педагогічних інститутах УРСР була налагоджена підготовка учителів початкових класів для шкіл з неросійською мовою викладання, а також готувались учителі іноземної мови з додатковою спеціальністю "російська мова і література у національній школі". Одночасно директивним рішенням практичний курс російської мови був введений як обов'язковий предмет в усіх педагогічних інститутах і училищах.

Певних коментарів потребує той факт, що, починаючи з 1984 р. у державному бюджеті України щорічно передбачалося фінансування у сумі 2,5 млн.крб. на підвищення ставок заробітної плати вчителів початкових класів, що проводили заняття з російської мови, вчителів російської мови та літератури 4-10 класів. Крім того, на 375 тис.крб. збільшувався стипендіальний фонд для виплати підвищеної стипендії студентам, котрі навчалися за спеціальністю "російська мова і література" [11]. Не викликає ніяких сумнівів, що подібне матеріальне заохочення ставило у нерівне, зверхнє становище вчителів російської мови і літератури та студентів відповідних факультетів, які, на відміну від своїх колег, отримували додаткові і нічим не виправдані доплати.

Різноманітні за своїм характером заходи істотно вплинули на мережу загальноосвітніх шкіл в Україні, поступово призвели до зменшення відсотку тих навчальних закладів, де викладання здійснювалося українською мовою. Відповідно зменшувалась і кількість учнів, котрі навчались українською мовою. Зазначений процес можна простежити за таблицею 2.

Таблиця 2. Мова навчання учнів денних загальноосвітніх шкіл (складено за [5, с. 352])

Наскільки ефективно здійснювався процес русифікації освіти в Україні, свідчать відповідні показники по іншим національним республікам. Так, в 1988/89 н.р. у Вірменській РСР рідною мовою навчалося 80,5% учнів, російською — 15,1%; у Литовській РСР відповідно 82,2% та 15,8%; Азербайджанській РСР — 79,5% та 18,5%; Узбецькій РСР — 76,8% і 15%; Туркменській РСР — 76,9% і 16%; Грузинській РСР — 66,6% і 23,6%; Естонській РСР — 63,5% і 36,5%; Молдавській РСР — 59,1% і 40,9%; Латвійській РСР — 52,4% і 47,6%; Киргизькій РСР — 52,4% і 35,7%; Таджицькій РСР — 66% і 9,7%. За своїми показниками Україна пропускала лише Білорусію (20,8% і 79,2%) та Казахстан (30,2% і 67,4%) [5, с.353].