Сторінка
4

Мовна політика в Україні у 70-80-х роках ХХ століття

Варто зазначити, що прямих постанов і директив на витіснення української мови із засобів масової інформації, літератури, театру у 70-80-х роках не було: на папері здійснювалась політика рівноправності мов і народів Радянського Союзу. Тобто, декларована мовна політика дещо не відповідала дійсним заходам, керованим з Москви таємними інструкціями і циркулярами. Водночас робилась ставка на перспективу: тлі утисків української мови і культури в гуманітарній сфері (преса, книговидавництво, театр, радіо, кіно тощо), зниження її популярності, "плідно" здійснювалась робота по вихованню "радянського народу" (читай − "русскоязычного населения") засобами освіти.

Процес русифікації в освітній сфері певною мірою стимулював закон СРСР від 19 липня 1973 р. (нова редакція від 27 листопада 1985 р.) "Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про народну освіту". У ньому на якісно новому рівні закріплювалося сумнозвісне положення закону від 24 грудня 1958 р. про добровільність вибору мови навчання.

Зокрема, стаття двадцята нового законодавчого акту визначала: "Учням загальноосвітньої школи надається можливість навчатися рідною мовою або мовою іншого народу СРСР. Батьки або особи, що їх заміняють, мають право вибирати для дітей за бажанням школу із відповідною мовою навчання. Крім мови, якою ведеться викладання, учні, за бажанням, можуть вивчати мову іншого народу СРСР.

У навчальних закладах, де викладання здійснюється не російською мовою, для вивчення поряд із рідною російської мови, добровільно прийнятій радянськими людьми як засіб міжнаціонального спілкування, створюються необхідні умови, що забезпечують вільне володіння цими мовами, єдиний рівень загальноосвітньої підготовки із врахуванням національних особливостей населення союзних республік" [8, С. 121-122].

Пізніше, у 1978 році цей закон отримав логічне продовження в таємній постанові ЦК КПРС "Про дальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови" і в постанові Ради Міністрів СРСР "Про заходи по дальшому вдосконаленню вивчення і викладання російської мови в союзних республіках" від 13 жовтня 1978 року. Республіканські органи влади миттєво зреагували на команду з Москви і вже 2 листопада Рада Міністрів УРСР ухвалила власну постанову "Про заходи по дальшому вдосконаленню вивчення і викладання російської мови в загальноосвітній школі УРСР" [3, с.109]. Аналогічна ситуація, очевидно, складалась і в інших республіках Радянського Союзу. З метою координації зусиль по російщенню народів СРСР у травні 1979 року в Ташкенті було проведено науково-теоретичну конференцію "Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР", що ухвалила розгорнуті рекомендації з російщення народів СРСР [7].

Якщо в попередні роки хоча б декларувалась рівноправність рідної та російської мов, а Конституцією Української РСР (1978) гарантувалась "можливість навчання в школі рідною мовою", то прийняті у першій половині 80-х років нормативні акти вищого політичного і державного керівництва СРСР вже повністю віддавали пріоритет російській мові. Так, у постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 травня 1983 р. "Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови у загальноосвітніх школах та інших учбових закладах союзних республік", прийнятій на її виконання постанові ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 10 липня 1983 р. прямо ставилися такі основні завдання:

"1. Поліпшувати якість викладання російської мови, домагатися більш глибокого її вивчення з тим, щоб молодь всіх націй і народностей нашої Батьківщини досконало володіла всім багатством російської мови, щоб її вивчення перетворилося для кожного юнака і дівчини у внутрішню потребу.

2. Учити російської мови молодь кожної національності так, що вона досконало оволодівала мовою міжнаціонального спілкування, могла б успішно трудитися у будь-якому куточку нашої неосяжної Батьківщини, виконавши тим самим найважливіше економічне і соціально-політичне завдання" [6].

Одночасно постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР передбачала комплекс заходів, спрямованих на створення умов, що полегшували б населенню національних республік вивчення російської мови, розширення і поліпшення підготовки вчительських кадрів, підвищення їх кваліфікації. Крім того, накреслювалися плани по випуску підручників, навчальних посібників, словників, методичної і художньої літератури, поширення досвіду кращих вчителів і викладачів російської мови [6].

Як безпосередньо на місцях втілювались у життя положення вказаної постанови можна простежити на прикладі Донецької області, яка на середину 80-х рр. вже і без того була достатньо зрусифікована. Так, у липні 1983 р. бюро Донецького обкому КПУ та виконком обласної Ради своєю спільною постановою ухвалили заходи, спрямовані на поліпшення викладання російської мови в області. Вони передбачали:

"1. Розробити плани підвищення кваліфікації вчителів підготовчих класів і вчителів російської мови шкіл із українською мовою навчання на двомісячних курсах в інститутах підвищення кваліфікації вчителів, на факультетах педагогічних інститутів і університетів із періодичністю один раз на три роки;

2. У кожному сільському районі розширити мережу загальноосвітніх шкіл із російською мовою навчання та організувати додатково в окремих сільських школах із українською мовою навчання поглиблене вивчення російської мови;

3. Ширше використовувати у навчально-виховній роботі з учнями цикли навчальних і суспільно-політичних передач по радіо і телебаченню, навчальних кінофільмів із російської мови і літератури;