Сторінка
2

Місце української мови у філософсько-освітньому вченні Григорія Ващенка

У пропонованій статті здійснено спробу проаналізувати постановку і вирішення проблеми мови у творчості Г.Ващенка та запропонувати свою інтерпретацію розуміння вітчизняним філософом-педагогом відносин людини з мовою. Це стає можливим, якщо розглядати мову як знакову систему, запропоновану французьким мовознавцем Ф. де-Соссюром.

Нагадаємо, що ідеї Ф. де-Соссюра спричинили справжній переворот у мовознавстві, започаткувавши розвиток такої течії філософії мови, як структурна лінгвістика, предметом дослідження якої є виокремлення різних планів аналізу мови як системи функціональних відносин та як різнорівневого ієрархічного утворення, виявлення різних функцій мови. У результаті в сучасній філософії мови з'являється теза про "розчинення людини" в мові та безмежну владу мови над людиною.

Ясна річ, що Г.Ващенку теперішні безперечні здобутки, досягнуті лінгвістичною філософією у дослідженні мови, були невідомі. Проте, розглядаючи вирішення вченим конкретних проблем мови, ми далі покажемо дотичність його ідей до української думки, зокрема вітчизняного мовознавця О.Потебні. Саме останній запропонував ряд ідей (розмежування мови і розмови, синхронії і діахронії тощо), які склали підґрунтя сучасного перевороту в деяких галузях знань.

Як і чому виникає мова? Які існують уявлення про її природу? Які функції виконує мова? Завдяки чому мова є засобом розуміння? Цих та інших дотичних до них питань і торкався Г.Ващенко. Особливу увагу він звертав на питання виникнення мови, що завжди були предметом глибокого та суперечливого аналізу в різні періоди розвитку філософії. На наш погляд, із переконливими аргументами щодо природного виникнення мови, що вона не створюється штучно, не дається Богом і не є продуктом фізіологічної діяльності організму – виступив О.Потебня у своїй праці "Мысль и язык".

Аналіз творів Г.Ващенка дає змогу значною мірою уточнити його підходи до цієї проблеми. Проілюструємо це на таких прикладах. Як зауважує вчений, тільки на перший погляд може здатися, що мова маленької дитини починається з "ґуління", тобто з вигукування різних звукових сполучень. Але насправді в неї діє потреба вправляти мовні органи, що є передумовою оволодіння мовою. "Ґуління малої дитини, – пише Г.Ващенко, – є необхідним кроком до оволодіння мовою, але дитина, ґулячи, не усвідомлює цього. Свідомість приходить до людини тоді, коли в неї накопичується певний досвід" [3]. Перші слова народжуються не зі звуків "ґуління", а з тих звуків мови, які дитина засвоює з мови дорослих, що з нею спілкуються, зазвичай, матері.

Як відзначає Г.Ващенко, перше слово дитини дає їй велике задоволення, особливо, коли з нею з радісною посмішкою розмовляє мати: "Дитина не розуміє слів матері, але вона відчуває її настрій. Це перша розмова малої дитини з дорослою людиною, якою є любляча мати. У цій розмові відбувається радісне єднання душ, пройнятих спільними почуттями"[4]. Приємні переживання малої дитини викликає також колискова пісня матері: "Змісту її теж не розуміє дитина, але настрої її, а особливо милий голос матері, – пише він, – на ціле життя залишаються в душі дитини, як джерело найшляхетніших переживань її" [5].

Можна обґрунтовано стверджувати, що вплив слова на душу дитини зростає, коли воно сполучається з музикою, тобто має форму пісні. Вище йшлося про те, як люблять пісню немовлята, навіть не розуміючи її змісту. Однак, іще більше її люблять діти дошкільного віку, причому люблять не тільки слухати, а й самі співати. Тому цілком слушно Г.Ващенко радив учити українських дітей українським пісням, "приступних для їхнього розуміння й почувань".

Він високо цінує мову як особливу систему знаків, створену людством для налагодження та збереження інформації. До того ж, добре розуміє, що існування мови як системи символів є однією з головних особливостей людського буття. Тому й не випадково, досліджуючи аналітичний та синтетичний способи мислення людини в праці "Загальні методи навчання", вчений визначальну роль у розвитку вищих форм аналізу відводить саме мові. Він виходить із того, що мова дає змогу зафіксувати символічним способом силу вражень і зберігати у надзвичайно зручній формі великий "досвід життя".

З цієї точки зору Г.Ващенко розглядає роль та значення мови у різні періоди життя людини, першочергову увагу приділяючи ранньому дитинству та шкільному віку. Приблизно на третьому році життя, вважає він, коли дитина вступає у стадію запитань, починається винятковий розвиток здатності до аналізу у зв'язку з мовою. Поняття мови й мислення Г.Ващенко розглядає у нерозривній єдності. Варто підкреслити, що, вирішуючи дану проблему, він спирається на твори К.Ушинського та філософсько-лінгвістичну концепцію О.Потебні.

Зупинимося спочатку на питанні взаємозв'язку мови та мислення у філософській антропології К.Ушинського. Передусім зазначимо, що він поділяв загальноприйняту у 2-й половині XIX ст. точку зору про величезну роль слова у формуванні думки. Так само, як і пізніше О.Потебня, він бачив у мові механізм, який породжує думку. К.Ушинський переконаний в тому, що думка проявляється через мову, кожен акт мовлення є творчим процесом, а "мова кожного народу створена самим народом" [6]. Причому витоки мови для К.Ушинського поставали захованими у невідомості, бо вона вважається тим народним утвором, який виростає у всіх своїх народних особливостях з якогось одного, таємничого, десь у глибині народного духу захованого зерна. Мова у цьому смислі породжується ірраціональним "народним духом", який і зумовлює її національні особливості.