Сторінка
4

Мова як об'єкт та інструмент історичного дослідження

Серед пріоритетних напрямів історичної лінгвістики важливе місце посідає історична метафора і метафоричне моделювання. Основу метафори складають не об'єктивно існуючі категорії історичного процесу, а концепти, які сформувалися у свідомості. Ще наприкінці XIX ст. видатний український мовознавець О.Потебня розмежував два значення слова: "найближче", тобто мовне і "більш далеке", або те, що відповідає даним науки [12]. Наприклад, за допомогою метафори "війна" передається не тільки збройний конфлікт, але й "взаємообмін" компроматами (війна компроматів): газова війна, ідеологічна війна тощо.

Кожна історична епоха має свою специфічну лексику, аналіз якої дає ключ для кращого розуміння відповідних подій і процесів. Згадаймо радянські часи та їхні гасла: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!", "Хто не з нами, той проти нас", ідеологічні штампи на кшталт: "диктатура пролетаріату", "класова боротьба", "п'ятирічка", "ворог народу", "буржуазний націоналізм", "злиття націй", "керівна і спрямовуюча" тощо. Епоха М.Горбачова залишила нам такі метафори, як "перебудова", "гласність", "нове мислення" та ін.

Якщо розглядати мову як інструмент історичного дослідження, то слід мати на увазі не лише понятійно-категоріальний апарат науки, але й те, що тільки мовними засобами можна викласти результати наукового аналізу і синтезу, подати пояснення подій та явищ, описати їх, розкрити причинно-наслідкові зв'язки як основу історичного процесу, узагальнити історичний досвід і вивести повчальні уроки з минулого.

За останні роки в лексиці наших науковців дедалі частіше зустрічаємо поняття "дискурс", " дискурс-аналіз". Дослівно з латині це розмова, бесіда. У середньовіччі під дискурсом розуміли доказ, аргумент у дискусії. У нові часи він став синонімом слова "текст", або різновид тексту. Сучасні лінгвісти розглядають дискурс як дослідження текстів, а історики як неупереджений аналіз дійсності на основі співставлення різних джерельних свідчень та поглядів на ту чи іншу історичну подію або факт.

Таким чином, мова є одним з важливих об'єктів і дійових інструментів історичного дослідження. За її допомогою осмислюються найважливіші події, факти, явища та процеси, оскільки у словах і текстах закодовані унікальні свідчення і відомості про етногенез українського народу, ментальність, його культуру й побут, національно-визвольну боротьбу за свободу і власну державу. Спільна мова, як і менш-більш однаковий погляд на власну історію, – пріоритетні критерії ідентичності нації, її цілісності. Залучення методів лінгвістики до дослідження документальних та інших текстів як історичних джерел дозволяє глибше з'ясувати їх суб'єктивно-об'єктивну природу, а це означає, що можна максимально наблизити їхню реконструкцію до істини, створити правдиву історію.

У комплексі міждисциплінарних досліджень мовних проблем багато належить зробити історикам та українознавцям взагалі. У наукових і навчально-методичних працях з історії України необхідно повніше розкривати:

а) роль мови в етногенезі та утвердженні ідентичності українського народу, у формуванні його національних цінностей;

б) мовну політику тих держав, до складу яких входили українські етнічні землі, досвід західних країн щодо захисту мови титульних націй;

в) переконливо спростовувати облудні фальсифікації мовної ситуації в Україні, політичні маніпуляції щодо надання російській мові статусу другої державної або офіційної. Ніхто не має права заборонити нам бути українцями, народжуватися українцями, плекати й утверджувати українську мову, національну освіту, культуру, науку, насолоджуватися рідними піснями, поетичним словом Великого Тараса, примножувати народні традиції, господарювати на своїй споконвічній землі й будувати самостійну, соборну Українську Державу.

Література:

1. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич, 1994; Мова тоталітарного суспільства. – К.,1995; Погрібний А. Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба. – К.,2000; Тищенко К. Метатеорія мовознавства. – К.,2000; Головко В. Ідентичність як метафора: шлях від психології до історіографії. // Україн. Істор. журнал. – 2002, №3; Рябчик М. Дві України: реальні межі, віртуальні війни. – К.,2003; Україна – проблема ідентичності. – К.,2003; Лизанчук В.В. Кайдани ще кують. Факти, документи, коментарі про російщення в Україні. – Львів, 2004; Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. – К., 2004; Кононенко П.П. Нація, націоналізм, національна ідея. – К.,2005; Нагарна Л.П. Політична мова і мовна політика. Діапазон можливостей політичної лінгвістики. – К.,2005 та ін.

2. Історична наука: термінологічний і понятійний довідник. – К.,2002.

3. Белинский В.Г. История Малороссии // Полн. собр. соч. – М.,1956. – Т.12. – С.17.

4. Богайчук В. Несподіваний ракурс // Народна газета, 2005. – № 16.

5. Гнаткевич Ю. Українські реалії та проблеми визначення терміну "рідна мова" // Народна газета, 2003. – № 44 – 45.

6. Струве П. На разные темы // Русская мысль,1911. – № 1. – С.185 – 186.

7. Национальный состав населення СССР. Поданным Всесоюзной переписи населення 1989 г. – М.1991. –С.78.

8. Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. – К.,2003. – С.13 – 14.

9. Історичне джерелознавство (керівн. автор, кол. Я.С.Калакура). – К.,2002. – С.148.

10. Брайчевський М.Ю. Автор "Слова о полку Ігоревім" та культура Київської Русі. – К., 2005.

11. Загребельний П. "Бути самим собою" // Літературна Україна, 2005, 1 вересня.

12. Потебня А.А. Мьюль и язык. – К., 1993. – С.186 – 187.