Сторінка
2

Національно-історичні особливості становлення філософсько-освітянських ідей М.В. Гоголя та їхній вплив на розвиток освіти в Росії першої половини ХІХ ст.

Подібне визначення педагогічної лекційної майстерності професора-наставника М.В. Гоголем перегукується із розумінням місії професора у творчості Д.Г.Ньюмена, котрий зазначав, що професор – "велемовний, перетворюється на місіонера, демонструючи свою науку у якнайповнішому та якнайпривабливішому вигляді, завзято передаючи її іншим та запалюючи вогник власної пристрасті у грудях слухачів. Це оселя мудрості, світоч світу, посланник віри, аlmа mаtеr молодої генерації". [З, 44].

Гоголь запевняє, що в освітянській діяльності науковий злет органічно поєднується із простотою викладання. Так, професор не повинен бути задоволений тим, що його дехто розуміє, "його повинні розуміти всі". Важливою умовою донесення умоглядних істин має бути діалектичне поєднання ідеальних абстрактних понять із предметною наявністю. Філософське сприйняття реальності не повинно бути досить ускладненим, оскільки через наявність великої кількості теоретичних предметів, завжди є можливість утримати весь зміст знання в абстрактній формі мислення. Молодий мислитель наполягає, що викладання абстрактної істини має не відриватися від практичної дійсності, щоб бути зрозумілішим, педагогу треба користуватися методом порівняння.

Крім того, кожна лекція професора повинна мати "цілісність і вважатися закінченою", для слухачів вона має бути "стрункою поемою". Кожен студент від самого початку викладення лекційного матеріалу повинен наперед зрозуміти його змістовний процес і загальний висновок, який поєднує в собі поставлену мету і цілісність. Такий підхід до теорії навчання стосується, перш за все, викладання гуманітарних дисциплін – загальної історії та географії.

Із цією метою Гоголь розробляє власний план викладання. Від самого початку необхідно викласти слухачам ескіз усієї історії людства в її нерозривній єдності з метою освоєння всього "механізму історії". Подібна методика необхідна для цілісного розгортання та зв'язку основних етапів розвитку історії людства. У подальшому викладення повної громадянської історії має бути доповнене науковими дослідженнями історії становлення національних держав і суспільств, що складають великий механізм загальної історії.

Молодий філософ-освітянин запевняє, що та сама "повнота, як і та сама цілість" історичного знання має бути природно очевидною в огляді кожного окремого історичного випадку. Необхідно розглядати історичний процес у загальному розвитку, тобто від самого початку до кінця, "як він утворився , яким чином досяг теперішнього вигляду . та як на його місці утворилося нове, що прийняло від попереднього" [і, 49]. Предмет історичної науки досить значний, але його найважливіший намір – охопити все людство у повній картині його становлення, тобто від самого первісного стану до вдосконаленості теперішньої епохи. Історія народів світу роз'єднана часом, випадковостями, географічними обставинами, але на теоретичному рівні вона повинна мати "одне струнке ціле", складати одну величну повну поему. "Всі події світу повинні бути так тісно пов'язані між собою і чіплятися одне за одне, як кільця в ланцюжку" [7, 40].

Створення загального цілісного знання – головна тенденція історичних досліджень Гоголя, якій властиві не лише прояви філософської систематизації та романтичний дух універсальності, але й спрямування соціально-історичних досліджень відомих професіоналів-істориків. На думку письменника, саме історик Карамзін являє собою надзвичайний талант дослідника та систематизатора вітчизняних історичних фактів та процесів. "От про кого з наших письменників можна сказати, що він весь виконав обов'язок, нічого не зарив у землю і на дані йому п'ять талантів істинно приніс інші п'ять. Карамзін перший показав, що письменник може бути в нас незалежний і ушанований рівно усіма, як знаменитий громадянин у державі" [7, 232].

М.В.Гоголь послідовно дотримується принципів географічного детермінізму в поясненні історичних подій та загального характеру спрямованості розвитку окремих націй, суспільств і держав. Саме на географію мислитель покладає надії щодо пояснень особливого характеру соціальних змін у сучасному світі та практичних аспектів життя народів. Конкретніше, саме положення терену, відповідний ландшафт, гірська місцевість впливали на діяльність окремих націй, формували духовно-моральні засади існування, звичаї, життєві удачі та закони. Саме географічні обставини дозволяють розглянути, як "формується правління" народів, "положення землі" сприяє змінам, а їх нерозуміння може викликати неминуче "нещастя на народ" [7, 41 – 42].

Формування освіченої висококультурної особистості неможливе без об'єктивного викладу змісту гуманітарного знання, насамперед історії та географії, проте цього недостатньо. Потрібно глибоко опановувати суб'єктивні основи педагогічної майстерності, психологічної мотивації процесу навчання і виховання. У ранніх науково-публіцистичних статтях Гоголь звертає велику увагу на розробку загальної мети, ідеї та теоретичних основ освітянської діяльності, що становить зміст філософсько-освітянської проблематики. Формування педагогічної теорії неможливе без її глибокого філософського осмислення, а національна філософія, у свою чергу, розпочинає внутрішній розвиток на основі суттєвого пізнання історії формування власного народу.

Гоголь доводить, що схематизм викладання історичного знання, залежний від раціоналістичної методи німецької філософії, приречений на невдачу. Вітчизняний мислитель переконаний, що наш учений внутрішньо-духовно має пережити в собі наукове знання, прожити у "бесіді з ним", а потім стати його проповідником, як монах живе із Богом, наклавши мовчання на свої уста. Лише за такої умови наука поєднається із внутрішнім духовним світом особистості і перетвориться на одне ядро, нерозривну єдність екзистенційного переживання та об'єктивного історичного змісту. Проте, Гоголь запевняє, що німецька філософія являє собою "сильну розумову течію" і прагне до розробки "цільного філософського науковчення".