Сторінка
1

Трансформаційні процеси в естетосфері сучасної української популярної культури крізь призму сіверянської культурологічної регіоніки

У постіндустріальному суспільстві виникла особлива соціокультурна ситуація: в одному “просторі” естетичної свідомості співіснують різні духовні спектри. В естетичному почутті сьогодні нерідко мозаїчно та найхимернішим чином переплітаються елементи наївного і традиційного світосприйняття з усім багатством асоціацій, динамікою і ритмом естетосфери інформаційно-технічного постмодерну. Постіндустріальним суспільством були створені умови для виникнення та розвитку естетичної ситуації, що кардинально відрізняється від минулих періодів духовного життя. В української публіки спостерігаємо особливо потяг до опанування інноваційного в популярній культурі, Водночас здається, що сучасна міська (урбанізована) культура під впливом космополітичних цінностей іде до забуття традиційних форм та етнокультури. Цей неоднозначний процес особливо потужний на територіях, які межують із іншими державами та регіонами, а відтак, і з їх культурними просторами. Саме такого територією “культурного пограниччя” є Чернігово-Сіверщина, естетосфера якої тривалий час формувалася під впливом неконтрольованого та потужного потоку російськомовних носіїв популярної культури. Ця ситуація породила велику культурологічну та естетичну проблему перед Сіверським регіоном як частиною українського суспільства постало питання збереження етнокультурної ідентичності та національної естетосфери з її аксіологічною скарбницею.

Як відомо, вперше поняття культурної динаміки як показника трансформації культури було запропоновано П.Сорокіним у 30-ті роки ХХ ст Пізніше проблемою динаміки культури займався А.Моль, який у 70 –ті роки ввів поняття “мозаїчності” в естетичну та культурологічну думку для позначення тенденцій, що охопили культурне життя в останню третину ХХ ст Проблема трансформаційних змін у культурі була також об'єктом вивчення українських дослідників А.Бичко, О.Гриценка, І.Дзюби, С.Кримського, М.Поповича, Р.Шульги та багатьох інших. Проте, майже всі автори у своїх міркуваннях про майбутній розвиток національної культури, розглядаючи питання про взаємовідносини української народної культури та універсальної масової культури, в першу чергу вказують на негативні моменти однополюсної вестернізації. Часто-густо з поля їх зору випадає, що естетичні новації дозволяють українській культурі презентувати світові особливу та неповторну аксіосферу і бути життєздатною у глобальному майбутньому. В цьому ракурсі перспективним є розвиток сучасної “культурологічної регіоніки” [1].

У даній статті спробуємо проаналізувати з позиції культурної динаміки саме ті трансформаційні процеси, що відбуваються в естетосфері сучасної української культури при діалозі з популярною культурою світу в аспекті культурологічної регіоніки, тобто на прикладі Чернігівщини, – регіону, який за своїм географічним розташуванням межує з російською та білоруською етнонаціональними естетосферами.

Постмодерн, переосмислюючи ціннісний світ доби модерну, запропонував досить лояльну форму аналізу діалектики національної культури, яка намагається не замкнутися на внутрішніх рівнях, а динамічно вписатися у світову культуру. Динамічна естетосфера сучасної популярної культури передбачає відтворення багатства етнонаціональних культур. Це стало характерною ознакою як для соціокультури, так і для окремої людини, – її носія, агента. Зміна аксіологічного розуміння особистості (в контексті “індустріальної парадигми” масової культури, коли в добу модерну людину визначали як “окрему та єдину”) призвела до розуміння людини у постмодерній перспективі як унікальної і, водночас, невід`ємної частини поліцентричного ціннісного світу.

Аналіз сучасних трансформаційних процесів української культури доби постмодерну є досить проблематичним та суперечливим, адже етнокультуру України “доцільно розглядати як взаємодію її регіонів, кожен з яких має свої особливості”[2], а відтак провести його адекватно достатньо складно. Справа у тому, що поділ України (ландшафтно і культурно-історично) на різні за ментальним інтонуванням регіони призвів до ситуації, в якій, наприклад, західноукраїнські землі у своєму варіанті культурного розвитку все частіше орієнтуються на зразки популярної (в контексті народної) культури з більшою релігійною та фольклорною основою. Якщо звернутися до особливостей розвитку сучасної культури на Чернігівщині, то молоді сіверяни зорієнтовані, в основному, на світські розважальні програми, шоу, масові видовища. Але саме у цьому регіоні традиційно українська культурна ментальність знаходить “пантеїстичний містицизм, бароковість”, які найповніше передають “притаманний українському національному характерові потяг до святковості, поетичності”[3], підживлюють сучасну художню творчість. Це реальне положення речей дозволяє нам шляхом індуктивних роздумів дійти висновків щодо особливостей розвитку і трансформаційних змін у популярній культурі сучасної України.

Взаємовідносини між сучасною українською етнокультурою та універсальною популярною культурою здійснюються еволюційно-циклічно. Еволюційно, бо представники школи “Анналів” (які вперше ввели у науковий обіг термін “ментальність” як носія змісту етнонаціональної психологічної особливості) виокремили рухливі атрибути формування та прояву трьох ментальних структурних зрізів. Перший зріз – поверхневий, короткочасний, що виникає в результаті скороминущої реакції і діє на рівні індивідів. Другий – середній зріз, більш тривалий, що існує на рівні не лише індивіда, але й на рівні соціальної групи, або генерацій. Третій – найбільш глибокий зріз “темниць довгого часу” не трансформується зі зміною поколінь, а надає кожній фазі етнокультурної історії специфічного колориту.

Доступність розуміння цієї системи пояснюється особливістю формування ментальності як явища соціокультурного та художнього життя. Сучасні українці схильні сприймати відроджені цінності та символи як автентичні репрезентації стародавньої матріархальної української культури. І справді, нові цінності нашарувалися на стародавні символи й цінності культурно зумовленого жіночого стереотипу етноментальності. Але у випадку масової культури йдеться про “спільну ментальність”, яка й надає специфічності етнонаціональній культурі і несе в собі таке розуміння світових відносин, яке виступає у вигляді “надмови” зі зрозумілими більшості знаками та символами, або так званої універсальної семіотичної системи. Саме завдяки взаємодії в естетичній реальності етноособливого та загальнолюдського досягається необхідна художня гармонізація аксіосфери поп-культури, що є умовою задоволення естетичних потреб споживачів та умовою формування естетичних почуттів. Художня гармонія – це, як відомо, не тільки момент єдності протилежностей, це момент спільності опозиції “порядок-хаос”, тому її естетичне значення тим вагоміше, чим глибше лежать ті протилежності, які її становлять. Художня гармонія стосується якісних відмінностей, що не застигають в їх протилежності одне до одного, а узгоджуються між собою. Звільняючись від чисто зовнішньої визначеності, гармонія відтак набуває здатності сприйняти й виразити глибший, більш суттєвий зміст.