Сторінка
2

Трансформаційні процеси в естетосфері сучасної української популярної культури крізь призму сіверянської культурологічної регіоніки

Циклічність, що характеризує історичний час розвитку цінностей у динаміці сучасної української популярної культури, теж проходить кілька рівнів. Перший рівень - коли відбувається ціннісне пізнання та впорядкування власних етнічних ресурсів фольклору, всієї естетосфери національної культури. Здебільшого це відбувається саме шляхом реконструкції призабутих цінностей, яку пропагує постмодернізм. На другому рівні йде осягнення ціннісних здобутків інших культур у діалозі з ними, при якому відбувається непередбачена за своїми наслідками культурна мутація цінностей людства, що неоднозначно сприймається сучасними дослідниками. Більшість із них занепокоєні цим процесом, проте, саме поляризація ціннісних змістів та ідеологічних тенденцій у культурі і є головним засобом саморозвитку культури. У зв`язку із цим, можна погодитися із твердженням російського культуролога А. Зотова, який вважає, що “культурна мутація … є найбільш безневинним прикладом розповсюдження засобами сучасної інформаційної техніки масової культури американського зразка” [4].

В естетичній свідомості суспільства, що є найбільш чутливою до найменших змін в аксіосфері, універсальні цінності культури завжди виступають провідними. Причому, в динаміці аксіосфери, реагуючи на емоційно-чуттєві тенденції у суспільстві, вони досить часто набувають етнонаціонального забарвлення, і навпаки, під впливом глобалізації й боротьби між цінностями культури та псевдоцінностями проходять зміни (часом мутантні) етнонаціональних цінностей. Своєрідність цих змін, відображуючись в естетичної ціннісній свідомості, забарвлює останню у багатокольорову гаму.

Перш ніж апелювати до мутацій, які відбуваються в сучасній естетичній свідомості, відзначимо, що особливістю становлення масової культури на теренах СРСР було те, що воно проходило за іншим сценарієм, ніж у західних країнах. Характерною рисою вітчизняної культури радянського періоду було те, що вона водночас була і “масовою”, і “елітарною”. Масовою – за кількістю її носіїв та ідеологічним навантаженням, а також за місцем у структурі культури: вона займала нішу між цінностями традиційно-фольклорної культури та новими цінностями життя міського населення, які поширювалися завдяки масовій творчій самодіяльності населення. Елітарною – за спрямованістю на класичні види й зразки мистецтва. Це підкреслюють деякі сучасні українські дослідники, які, наприклад, вважають, що соціалістичний реалізм за своїм характером був різновидом естетичного прояву масової культури, особливо в літературі та кінематографі. Саме ця позиція може пояснити особливості взаємовідносин пострадянської української культури та масової культури, зокрема, чому остання виявляється більш природно-відповідною до запитів сучасного пересічного українця.

Постмодерний український споживач культури звик до сприйняття художніх витворів саме у синтезі високого та низького, і він зовсім не вбачає у своєму споживанні творів маскультури нічого вкрай негативного, бо вихований радянським кіно та літературою, де головними героями були прості селяни, робітники, тобто, з одного боку, представники робітничого класу, а з іншого – це ті ж самі “малі люди”, яких турбують такі ж проблеми повсякденності. Ці герої завжди були сильними, прекрасними особистостями, які переживали піднесені почуття і, завдяки своїй наполегливості та героїзму, завжди досягали поставленої мети, відтак – їх завжди супроводжував успіх у справах. Тому сьогодні, сприймаючи західні іміджі популярної культури, українці постійно шукають у них щось конфіденційне та близьке, що викликає ностальгійні почуття чогось втраченого в історичних ритмах життя. Перед ними постійно стоїть образ саме “малої людини”, або, як казав Е.Фромм, образ так званого “Мікі Мауса”, яким бачать себе у світі, і для них неважливо, хто є автором цього образу.

Звернемо увагу ще на один момент. Масова й українська традиційна культури мають у своїй основі схожі семантико-фемінні конотації, які превалюють у постмодерній естетичній свідомості. Тому, виступаючи в якості “народної”, українська популярна культура сьогодні, на нашу думку, більш м`яко, ніж на Заході, проявляє себе в сучасному суспільстві. Підтвердженням цьому є слова І.Дзюби, що “масова культура” західного зразка посіла в Європі місце народної культури. Але на Україні ситуація краща – українська народна культура існує, і в неї є шанс для подальшого творчого розвитку”[5]. Як нам здається, важливу роль тут зіграла певна ізольованість, яка спостерігалася в часи застою в СРСР. До реципієнтів тоді масово надходила лише та продукція світового маскульту, яка пройшла цензурний відбір за своїм ідеологічним, морально-етичним, естетичним та художнім навантаженням. Невдоволеність естетичних запитів у радянські часи намагалися компенсувати широко розповсюдженою художньою самодіяльністю, яка більшості її учасників давала саме ту сублімаційну розрядку, якої шукала творчо-обдарована особистість.

Специфіка української культурної ситуації полягає в тому, що модернізм не зруйнував, а постмодернізм через естетосферу масової культури не руйнує вщент українську романтичну етноментальність. Навпаки, аксіосфера української етноментальності, поступово еволюціонуючи, конвертує у постмодерні виміри. Постмодерна ціннісна свідомість, що з’явилась у сучасній естетосфері української популярної культури, – це результат своєрідної романтично-рефлексивної дифузії етнонаціональної ментальності в нових історичних умовах.