Сторінка
2

Українознавство у вихованні національної гідності

А звідси виходить і місія українського народу – утвердити себе рівним серед рівних держав світу, завоювавши політичний, економічний, духовний авторитет і шанобливе визнання українців як нації суверенної незалежної держави.

2. Заключне слово вчителя: Сутність нації вчені визначають її здатністю до самовідтворення етносу, до збереження соціально-культурної спадщини. Тому становлення нації в історії людства пов’язують з інтенсивним державотворенням. І хоча нація є “одержавленим народом”, проте держава – це не нація. Держава – це дім, а нація – його мешканці. Народ організовується в державу, щоб вільно творити цінності, міцніти як нація.

3. Домашнє завдання: 1) знайти цікаві доповнення до теми уроку з історії українського націєтворення; 2) написати реферат до цієї теми.

На таких уроках відбувається глибинне осмислення понять, зародження почуттів, формування свідомості і національної гідності.

„За всі роки навчання українознавству я зробив для себе висновок: українознавство потрібне школі, щоб виховувати патріотично налаштовану молодь, щоб вона знала, що живе вона в державі Україна, що рідна мова – українська, що Мазепа, Петлюра, Бандера не є зрадниками, що Росія не є нашим старшим братом, що Росія не є матір’ю руських і слов’янських народів, що російська мова не є „общепонятною”, і що о.Тузла і півострів Крим належать Україні!” Так говорить випускник 2003 – 2004 н.р. Біличенко Павло, учасник Помаранчевої революції.

А Онищенко Віта стверджує: „Особисто мені українознавство допомогло зрозуміти, хто я є . А я є українка, держава моя Україна, я розмовляю українською мовою. І я цим пишаюсь”.

Олена Митник поклик своєї душі викладає у таких словах:

Де ще сонце золотисте так лагідно сяє?

Де ще небо таке чисте, блакитне, безкрає?

Де ще є така земля всещедра, багата,

Життєдайна та свята, як Божая Мати?

Де ще зорі променисті такі ясні та яскраві?

Можу щиро відповісти: тільки в ріднім краї!

Де ще є така трава м’яка, шовковиста?

Де ще є така вода джерельная, чиста?

Де ще є краса така, як у ріднім краї?

Знаю добре, що нема, більш ніде немає!

І вже переконливо говорить учениця 9-го класу Валентина Черкас про своє розуміння України, народу і мови:

Українська мова – це моя країна,

Це матусі голос, золотиста нива,

Соловейко в гаю, сонечко яскраве,

Колискова мами – кращої не знаю.

Це козацька пісня, це глибокі річки,

Це коса дівчини і яскраві стрічки,

Роботящі люди, шахти і заводи –

Все це мова рідна – це душа народу.

Мова українська – це скарбів криниця.

Гостра і дотепна, і тверда, мов криця.

Не дамо зганьбити українське слово!

Тож лунай повсюди, українська мово!

Формування національної свідомості, громадянської зрілості для українців залишається актуальним і життєво необхідним питанням перед загрозою глобалізації. Звичайно, в тих державах, де міцні національні традиції, де міцний національний капітал, де влада національно зорієнтована і вищим пріоритетом для неї є відданість своєму народу, там глобалізація не є таким ворогом і руйнівником як для нашої молодої держави. Заперечити глобалізацію неможливо, але злочинно не утверджувати національну ідею українців.

І сьогодні українознавство виступає технологією реалізації національної ідеї, засобом формування громадянської свідомості, займає особливе місце у змісті навчальних предметів і, не має значення, суспільно-гуманітарного, чи природничого, чи математичного спрямування.

Вчитель історії Радько З.С. вбачає, що основними елементами змісту гуманітарної освіти є українознавча основа вивчення історії розвитку української нації, її культури, ментальних характеристик, синтезу звичаїв, вірувань, світорозуміння моральних, правових, етичних та естетичних норм, національних базових цінностей, процесу самоусвідомлення й утвердження як політичної нації і держави, усвідомлення місця українців серед народів і культур світу. Українознавство відіграє роль поєднання надбань минулих поколінь із сьогоденням. Переглядаючи набутий віками досвід, кожен народ рано чи пізно приходить до усвідомлення своєї неповторності, виробляючи свою систему поглядів на світ і на себе. І ця філософська система допомагає кожній людині розкрити себе серед людських індивідуумів, не загубити своє призначення на землі.

Ось чому при вивченні історії України вчителька звертається до репресованої української історії. Однією з таких сторінок історії є Холодноярська республіка. Урок історії в 10 класі за темою: “Холодний Яр – символ нездоланності і незнищенності духу українського народу” постає для учнів прикладом боротьби тисяч простих українців, селян за власну державу, за честь і гідність, за волю. На конкретних прикладах діти переконуються в тому, що кожен клаптик Холодноярської землі, густо зрошений кров’ю і политий потом, стає форпостом українців у боротьбі за своє соціальне і національне визволення, за створення власної соборної держави.

Героїчні постаті братів Чучупаків, Кості Степового-Блакитного, отамана Хмари, щедро обдарованих природою фізично і духовно, що до останнього подиху залишались відданими своїй землі, мають служити українським ідеалом для сучасної молоді. Бо всіх українців має об’єднувати кров і земля, всеохоплююче, інтегруюче і дієве почуття Етнічного Господаря України.

І знову, і знову історія ставить перед нами питання: „Ми – нація чи населення України, натовп? Ми можемо виконати свою історичну місію бути господарем в своєму домі, господарем своєї долі, чи маємо слухати свого північного сусіда?” Як прикро, що ті, хто мали бути духовними лідерами української нації, стали зрадниками свого народу, міняючи душу на „хатинки”.