Сторінка
1
Страхування виникло і розвивалося, маючи своїм кінцевим призначенням задоволення різноманітних потреб людини за допомогою системи страхового захисту від випадкових небезпек. Багаторічний досвід страхування довів, що воно є могутнім чинником позитивного впливу на економіку в цілому і на окремих її суб’єктів зокрема. Крім того, страхова діяльність є одним з можливих джерел одержання прибутку однією з категорій суб’єктів страхових відносин – страховиками. Ця стаття призначена саме для цієї категорії суб’єктів підприємницької діяльності – страхових компаній. Сподіваємося, що вона буде корисна також і тим, хто не виключає можливості організувати свій бізнес у вигляді підприємства, що займається страховою діяльністю.
Страхова діяльність: організація та облік
Загальні поняття та категорії в страхуванні Законом України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР (далі – Закон про страхування) дано таке визначення страхування: «страхування – це вид цивільно-правових відносин з приводу захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)». Як економічна категорія страхування являє собою систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів коштів та їх використання на відшкодування збитку при різних непередбачених несприятливих явищах (ризиках). У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу та добробуту людей, а з іншого боку – видом діяльності, що приносить дохід. Суб’єкти страхових відносин, які одержують дохід від такої діяльності, називаються страховиками. Згідно зі ст. 2 Закону про страхування страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. Отже, страховиком (страховою компанією) може бути підприємство, створене у формі господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю. Крім того, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню. Цю вимогу закріплено також у п. 54 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III (далі – Закон про ліцензування). Питання ліцензування страхової діяльності буде розглянуто нами нижче. Законом про страхування до страховиків пред’являється ще низка вимог, при недотриманні яких юридичні особи не мають права займатися страховою діяльністю, що стосуються порядку формування статутного фонду страховика і вимоги до здійснення діяльності. До суб’єктів страхування належать також страхувальники і застраховані особи. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, або є страхувальниками в силу закону. Застраховані особи – треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком і які можуть набувати прав і обов’язків страхувальника відповідно до договору страхування. Законом про страхування виділяється дві форми страхування: обов’язкове та добровільне. Крім того, існує поняття видів страхування, поділ на які здійснюється залежно від об’єктів страхування. Законом про страхування виділено такі основні види страхування: – особисте страхування, об’єктом якого виступають майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (наприклад, страхування життя. страхування на випадок смерті, страхування від нещасного випадку); – майнове страхування, об’єктом якого виступають майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном; – страхування відповідальності, об’єктом якого виступають майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяного ним збитку особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (обов’язкова форма страхування), страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, якої може бути заподіяно аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки (обов’язкова форма страхування), різні види страхування професійної відповідальності). Для подальшого розгляду питань організації діяльності та обліку страховиків необхідно дати визначення таким поняттям: страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок – подія, визначена договором страхування або законодавством, що відбулася і з настанням якого виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованому або іншій третій особі; страхова сума – грошова сума, у межах якої страховик згідно з умовами страхування зобов’язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням; страхове відшкодування – грошова сума, що сплачується страховиком на умовах майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування; страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Розглянувши основні поняття страхування, давши визначення основним категоріям страхування, перейдемо до розгляду деяких аспектів функціонування страхових компаній в Україні.
Особливості формування статутного фонду страхових компаній Статтею 2 Закону про страхування установлено певні особливості порядку формування та складу статутного фонду страховиків. Мінімальний розмір статутного фонду страховика згідно зі ст. 29 Закону про страхування встановлюється в сумі, еквівалентній 100 тис. ЕКЮ, за валютним обмінним курсом валюти України, а для страховиків, створених за участі іноземних юридичних осіб та іноземних громадян, мінімальний розмір статутного фонду встановлюється в сумі, еквівалентній 500 тис. ЕКЮ. Тут слід зазначити, що з введенням у обіг з 01.01.1999 р. нової євровалюти ЄВРО, валюту ЕКЮ в Класифікаторі іноземних валют, затвердженому постановою Правління НБУ від 04.02.98 р. № 34, відповідно до постанови Правління НБУ від 30.12.98 р. № 561 замінено на ЄВРО. У зв’язку з цим вимоги до розміру статутного фонду страховика необхідно читати як 100 тис. ЄВРО і 500 тис. ЄВРО відповідно. Так, загальна частка іноземних юридичних осіб у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 %, крім випадків, передбачених ст. 43 Закону про страхування, а саме: при примусовій санації страховика можливе залучення в число його учасників іноземних страховиків, якщо ними проведено всі розрахунки за зобов’язаннями і боргами страховика, термін сплати яких уже настав. Частка іноземних учасників у цьому разі може складати не більше 50 % загального розміру статутного фонду, крім страховиків, які отримали ліцензію на право страхування життя, для котрих частка іноземних учасників не може перевищувати 49 % загального розміру статутного фонду. Законом про страхування встановлено також граничний розмір внесків до статутного фонду інших страховиків України: він не може перевищувати 20 % власного статутного фонду. Крім того, розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 5 % власного статутного фонду. Додатковою, порівняно з іншими господарськими товариствами, вимогою до страхових компаній є вимога, що стосується мінімального розміру оплаченої частки статутного фонду. Для таких господарських товариств частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді не може бути меншою 60 %. Допускається також оплата грошової частини внесків до статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю, але не більше 25 % загального розміру статутного фонду. Як і статутний фонд господарських товариств, що не є страховиками, статутний фонд страхових компаній не може формуватися за рахунок коштів, отриманих у кредит і під заставу. Статутний фонд страховика не може формуватися також за рахунок коштів страхових резервів (ця норма стосується тих випадків, коли учасником страхової компанії є інший страховик). На відміну від статутних фондів звичайних господарських товариств, внески до статутного фонду страховиків не можуть здійснюватися нематеріальними активами.
Завантажити реферат